By Ключові події в історії еволюції людини поєднали тіло й мозок у такий спосіб, що сьогодні дає нам змогу сповільнювати старіння цього органу – пишуть Девід А. Райхлен і Джені Е. Александер у журналі Scientific American.
У 90-х роках науковці здійснили серію відкриттів, які можуть спричинити революцію в нейробіології. Упродовж багатьох десятиліть вчені вважали, що у зрілому мозку нові нейрони вже не виникають. Після досягнення дорослості – як вважалось – в мозку починає зменшуватись кількість нервових клітин, а нові не з’являються. Але весь час надходять повідомлення, що це не зовсім правда.
В одному особливо переконливому досліді з мишами було продемонстровано, що достатньо дозволити гризунам бігати в колі, щоб нові нейрони почали утворюватись у їхньому гіпокампі – структурі мозку, пов’язаній із процесом запам’ятовування. Невдовзі після цього інші дослідження показали, що схожі процеси відбуваються і з людьми, особливо старшими, і що фізичні навантаження можуть навіть зменшити ризик хвороби Альцгеймера та інших нейродегенеративних недуг (отуплюючих). І тут виникає одне принципове питання: чому вправи взагалі мали б впливати на діяльність мозку?
Це правда, що фізична активність покращує функціонування багатьох органів, але це переважно означає вищу ефективність м’язів. Коли ми, наприклад, ходимо чи бігаємо, наші м’язи вимагають більше кисню, тому з часом збільшуються розміри серця і утворюються нові кровоносні судини. Ці зміни серцево-судинної системи є простою відповіддю на чинники, пов’язані із фізичними зусиллями, і сприяють більшій витривалості. Але які фактори спричиняють подібну реакцію з боку мозку?
Щоби відповісти на це запитання, мусимо осмислити наново роль вправ у розвитку організму. Багато людей вважає, що ходьба або біг – це суто автоматична активність, яка виконується майже на автопілоті. Однак дослідження, які проводяться впродовж останнього десятиліття, у тім числі й нашою командою, показали, що така поширена думка є помилковою. Результати демонструють, що вправи є як фізичною діяльністю, так і розумовою. Ба більше, цей зв’язок між фізичним і психічним здоров’ям може мати глибоке коріння, яке сягає мільйонів років аж до початків людської унікальності.
Якби ми могли краще зрозуміти, як і чому фізична активність залучає ще й мозок, можливо, нам вдалось би пристосувати відповідні фізіологічні параметри до нових видів фізичних вправ, які б допомогли пригальмувати погіршення з віком розумової вправності. Праця триває.
