By Чому українці не поспішають іти на службу до армії? Продовжуючи розгляд попередньої теми, зупинюся на пільгах, які отримують військовослужбовці та ветерани.
На перший погляд їх багато: пільги на комунальні послуги, на проїзд, право на землю, санаторний відпочинок, безоплатне лікування всього того, що ти заробив на війні… Зрештою, хто захоче, зможе прочитати про “привілеї” докладно на сайті Міноборони.
Якщо розібратись, далеко не всі пільги доступні. Не буду розповідати про землю – всім і так відомо, що мешканцю міста отримати її майже неможливо. Комунальні послуги? Звучить гордо: 75% – за житло, 75% – за газ, воду, електроенергію… Але не на всю площу, а лише на 21 м2, плюс ще 10 м2 на сім’ю. До того ж із пільгою не можна отримувати субсидію. Мусиш обирати, рахувати, що вигідніше.
Санаторне лікування – це справді без проблем. Путівку отримати можна. Ну і дійсно допоміжне – безкоштовний проїзд! Теоретично можна стати й у чергу на житло, але ж його майже не будують. Отже, соціальний пакет однозначно треба розширювати, а також розробляти реальні механізми, які дозволять кожному військовому отримати те, що йому обіцяють.
По-перше, потрібно забезпечити вояків житлом. Це вкрай необхідно, бо людина не може весь час жити у казармах та палатках і не бачити своєї сім’ї. Наразі існує документ під назвою “Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями“. От що там сказано: “Військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла”.
Скажу відразу, жодного фонду житла у воюючих бригадах немає. Є казарми, іноді є офіцерські гуртожитки із жахливими умовами, де у кожній кімнаті живе 3-4 офіцери, маючи на поверх туалет та кілька умивальників. Сімейних гуртожитків також майже немає. У такому випадку частина повинна орендувати військовослужбовцю житло або ж надавати грошову компенсацію за оренду, яку військовий сплачує.
Однак представники частин не ходять по ріелторах у пошуках квартир для своїх вояків, а компенсація не відповідає ринковій вартості оренди житла. “Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання”, – зазначено в цьому документі. Насправді ж вояки стоять у довжелезних чергах без шансу отримати належне їм житло.
Єдиний вихід змінити цю ситуацію – виділяти частині гроші з державного бюджету на будівництво осель, проводити тендер між будівельними фірмами та створити електронну чергу, просування в якій зможе перевірити кожен охочий у мережі.
“Прозорої” черги наразі немає, але… Упродовж останніх кількох років розпочалося будівництво гуртожитків для контрактників. За планом – 184 будинки для 23 000 військових. Насправді це зовсім небагато. І головна проблема в тому, що гуртожитки здебільшого призначені молодим офіцерам, які не мають сім’ї. Якщо ж родина з’явиться – де жити із нею? Та й невідомо, чи доведуть будівництво до кінця. У нового президента, можливо, буде інше бачення ситуації.
Житло – це основна вимога тих, хто бажає йти на військову службу. Вони не вимагають квартири у володіння – можуть бути й службові, лише б справді придатні для проживання сім’ї. Ще б вартувало підняти пільги на оплату компослуг хоча б до 50 м2. Це була б суттєва допомога.
І останнє прохання ветеранів – дати можливість учасникам АТО та ООС пільгово розмитнити один автомобіль із забороною на продаж. Виключно для особистого користування.
Ось, зрештою, і все. Інші пільги вояків цілком влаштовують, якщо вони справді будуть надаватись. Залишиться ще провести паперову реформу, скоротивши бюрократичні процедури, і у армію буде стояти черга з адекватних та досвідчених українців, кожен з яких вартуватиме на полі бою сотні аватарів.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
