Чому вони йдуть?

До пандемії, Павло (це умовний персонаж) працював над книгою «Практика обґрунтованості», яка аргументувала ціннісний підхід до визначення та досягнення успіху. Процес роботи над книгою змусив його поставити під сумнів власне життя. Він жив з дружиною та їхнім маленьким сином у квартирі в Києві і працював внутрішнім тренером великої медичної компанії. Він також керував власною невеликою практикою коучингу, писав книги та статті в журнали, читав платні лекції. Його нова книга наголошувала на імперативах присутності та розвитку суспільних зв’язків, але у Павла не було часу діяти за цими принципами, оскільки він вважав, що йому доводиться постійно працювати, щоб не відставати від дорожнечі життя в Києві.

Наприкінці 2019 року Павло та його дружина почали обговорювати можливість переїзду в Ужгород. Вони міркували, що зниження вартості життя дозволить їм значно скоротити темпи роботи. Місто також було ближче до родини, і з нього був легкий доступ до відпочинку на природі. Коли пандемія охопила міста в повну силу, вони прискорили свої плани. Павло звільнився з роботи і скоротив список тренерів до обмеженої кількості клієнтів, з якими він працював лише по понеділках та п’ятницях. Його дружина, яка також є розумовим працівником, змінила свою роботу на дистанційну. Вони орендували будинок неподалік від чарівного центру Ужгорода, сіли в потяг і ніколи не озиралися у київське минуле.

Таких історій стає все більше, все частіше можна почути, що «вакансії не закриваються», а пропозиція роботи в деяких секторах економіки перевищує попит. На початку червня 2021 року Міністерство праці США опублікувало звіт, який показав, що рекордні чотири мільйони американців звільнилися з роботи лише у квітні. Це стало частиною явища, яке журналісти називають «велике звільнення». Відмова від роботи не є простим феноменом: це по-різному впливає на різні групи працівників, і пояснень цього багато. Однак усюди присутній сюжет, який об’єднує історію Павла та несподіване звільнення працівників малих компаній, що працюють у сфері розумової праці, у світі. Ці люди, як правило, добре освічені і залишають роботу не тому, що пандемія створювала їм перешкоди для роботи, а, тому що карантин спонукав їх переосмислити роль роботи у їхньому житті взагалі. Багато хто задумується над зменшенням темпу кар’єри, добровільно скорочуючи свій робочий час, щоб мати простір для інших аспектів життя.

Анна закрила багаторічну дослідницьку групу у своєму університеті та залишила численні проекти і комітети, де робота виснажували її життєву енергію. «Це означає, що я втрачу студентів , фінансові ресурси, владу тощо», – написала вона. «І це О.К.». Менеджер з технологій на ім’я Михайло, якому, окрім годинної щоденної поїздки до праці, часто доводиться працювати вночі та у вихідні, вирішив зменшити зарплату на п’ятнадцять відсотків, щоб перейти на роботу, яка вимагає менше часу і дозволяє йому працювати більше з дому. Екологічний консультант Петро каже: «Після 15-ти років праці у промисловості я все ще не маю хорошої короткої відповіді про те, що роблять екологічні консультанти». Нещодавно він перейшов на роботу за сумісництвом, і поки з’ясовує, як жити далі. Ці звільнені працівники інтелектуальної сфери є лише частиною «великого звільнення» і їх вибір, безумовно, несе за собою відмову від привілеїв, але, здається, там є ще інші причини.

Ці люди задумуються про те, що ще в 19 ст. стало об’єктом роздумів для американського мислителя Генрі Торо, який хотів точно обрахувати скільки зусиль треба докладати, щоб жити достойним життям. Він задавав просте питання: «Ми працюємо так важко, заради непотрібних речей, чому?» Ключем до «нової економіки» Торо, було врахування неявної ціни додаткових зусиль, які мають вплив на життя людини. Торо писав: «Вартість речі – це сума того, що я буду називати життям, яку потрібно обміняти на неї, негайно або в довгостроковій перспективі». Гардини чи автомобілі гарні, але якщо вони вимагають, щоб ви працювали на додаткових роботах, що, у свою чергу, вимагає від вас додаткових годин праці на тиждень, чи достатньо вони гарні, щоб виправдати все це марнотратне життя? Хіба ви не отримаєте подібного задоволення від прогулянки лісом і погляду на річку?

Багато добре оплачуваних, але виснажених роботою працівників інтелектуальної сфери давно відчули, що їхнє життя і те, про що говорять розумні книги, не співпадає: вони багато працюють, добре заробляють, у них багато речей, але вони виснажені, і бачать, що немає простих варіантів зміни своїх життєвих обставин. Зараз через пандемію розваги обмежені базовими формами і стало важко витрачати більше, ніж вартість підписки на Netflix, або поїздка на море. Для багатьох внаслідок відсутності візитів до друзів та родини зросла цінність соціальних зв’язків, а невпинна робота через відеоконференції та електронну пошту посилила «кафкіанську тупість» у низці видів діяльності. Раптово цілі класи працівників почали міркувати, чи справді вартий новий мотоцикл тої роботи, яку вони роблять?

На даному етапі незрозуміло, чи скорочення темпу кар’єри розумових працівників переросте у постійну тенденцію. Посилені у час пандемії емоції викликають багато різких реакцій, і коли коронавірус, нарешті, завершить свої смертельні танці, ми зможемо швидко повернутися до стану нормальності, де всі тягнуть галери не розуміючи причини. Звільнення та переїзди в інші міста за останні кілька місяців також можуть бути не такими значними, як я тут драматизую. Напевно багато працівників, які покинули роботу цього літа, вже знайшли нових клієнтів, що може свідчити про те, що деякі з вищезгаданих змін імовірно пов’язані з тим, що працівники інтелектуальної сфери часом щось міняють в кар’єрі заради новизни. Але незалежно від того, як розвивається ця тенденція на макрорівні, на мікрорівні, безперечно, є ще багато людей, які за останні півтора року стали мислити, як Торо з його новою економікою, де важливим аспектом заробляння є просте життя людини. Багатьом людям життєве сповільнення і зменшення темпу кар’єри приносять полегшення: люди більше їздять на природу, гуляють зі своїми собаками. Вони не працюють лише заради збагачення, натомість, погоджуються на гроші, достатні для підтримки спрощеного способу життя, одночасно займаючись цікавими темами, які можна розробляти у будь-якому темпі. Колись я думав, що це вікове, але можливо це тенденція наступних років.