Чужа земля, або Ціна несправедливості

Чужа земля, або Ціна несправедливості
Спроби нової влади зняти нарешті заборону на продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні викликають якісь не надто бурхливі емоції навіть в умовно причетних – “земельної мафії”, політичної опозиції та справжніх чи липових аграріїв. Населенню ж здебільшого взагалі байдуже, в чиї руки перейде українська земля, навіть якщо вона “священна” чи “Богом дана”.

Чи українській землі потрібен господар? “Безсумнівно!” – думаєш, коли бачиш лани, засаджені з року у рік рапсом і соняшником, які виснажують ґрунт. Чи українському господареві потрібна земля? “Навряд чи”, – думаєш, коли бачиш запущені, зарослі борщівником поля, завалені сміттям галявини і захоплені чагарниками луки.

Сучасні селяни – це або колишні деморалізовані колгоспники, або їхні затуркані попами і пропагандою нащадки. Колись вони пишалися тим, що походять від хліборобів, але їх вже давно позбавили власності на землю, а відтак вони втратили вміння її обробляти та полюбили найми. Вони варті співчуття чи зневаги, але точно не звання господаря з великої літери.

“То чому б не продати землю якомусь господареві?” – насувається питання зі сфери економіки. Адже це – несподівані мільярди до нашого вічно куцого бюджету. Імовірно, нові технології і робочі місця, а може навіть і дешевші продукти для населення в роки великих врожаїв, як це буває в європейських країнах. Ну і, звісно, якийсь живий гріш у кишенях нинішніх теоретичних власників паїв.

Новоспечений “слуга народу” Мар’ян Заблоцький, який в парламенті активно лобіює продаж землі, каже, що “7 млн власників ділянок, половина з яких пенсіонери, зможуть нарешті вільно продавати свою землю”. Справді? Як же вони зможуть її продавати, якщо більшість з них навіть меж своїх наділів не знає, бо володіє віртуальними паями. І саме ці паї у них скуплять за безцінь так само, як колись скупили ваучери з віртуального розподілу радянського майна.

А отут насувається друге питання, вже зі сфери політики: “Хто покупець?” Не дай Бог, росіяни? А китайці кращі? А якщо європейці – є гарантія, що це не прихований російський капітал чи й просто “путінферштеєри”? Євреї? Саудити? Так почухаєш голову, і нема кому особливо продати, бо всі “проти нас”. Та й не факт, що новий землевласник захоче стати господарем – не в сенсі володіння, а в сенсі господарювання.

Звичайно ж, подібні загрози є і в інших країнах, але там громадяни все ж вірять, що влада зуміє захистити їхні інтереси і державу загалом. Чи українці вірять (вірили? невдовзі будуть врити?) своїй владі? Чи власники паїв можуть сподіватись, що ентузіасти приватизації землі захистять їхні інтереси й безпеку країни? Чи буде ця купівля-продаж здійснена справедливо?

І ось тут насувається ще й третє питання, яке стосується вже сфери справедливості: “Хто продавець?” Президент Зеленський у одній із своїх полум’яних промов на цю тему заявив зокрема, що українці “мають право на свою рідну землю”. “Рідна” – значить від рідних, рідні, родини. Чи справді земельні наділи, хай і віртуальні, колишніх колгоспників є їм “рідними”? Адже це землі, які радянська влада відібрала у “куркулів” і передала в колгоспи, до яких охоче записувалася сільська безземельна біднота. Це в УРСР, а що вже й казати про окуповані землі Західної України. Тут дозволю собі на автоцитування п’ятирічної давності:

“Спочатку спробуймо з’ясувати – чию землю буде продавати українська держава в Галичині? Чи до 1939 року в Галичині була вільна земля? Чи радянська влада зробила “спільним надбанням” тільки землі польських землевласників, яких потім прогнала, і євреїв, яких винищили нацисти? Значна частина земель, що зараз перебуває у державній власності, має своїх колишніх власників. Це українські родини, “розкуркулені” під час примусового вступу в колгоспи; це родини, вислані на каторгу за “бандерівщину”; зрештою, це обидві Церкви – греко-католицька та римо-католицька. Як можна продавати ці землі, не повернувши законним власникам? Це ж не історія столітньої давнини – ще де-не-де живі власники. А прямі спадкоємці цих колишніх власників – нинішні два покоління галичан”.

У цьому якраз несправедливість поганяє несправедливість. Радянська держава землю несправедливо відібрала, Україна ж несправедливо успадкувала, привласнила і використала, роздаючи умовним новим господарям. Тепер ці постколгоспні власники несправедливо на ній щось зароблять.

Якої ж ми хочемо справедливості під час продажу землі, якщо вона для всіх чужа?

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ