By У 1655 році голландський астроном Крістіан Гюйгенс встановив лінзовий телескоп власного виробництва і скерував його на Сатурн. Він гадав, що планету оточує єдине кільце, і планував слідкувати за його нахилом. Раніше астрономи виявили, що впродовж кількох років воно змінювалося. Але в окулярі він побачив щось несподіване: гігантський “місяць”, який ми зараз називаємо Титаном – пише Ребека Бойл у журналі Scientific American.
Тож Сатурн став третьою планетою – після Землі і Юпітера, – про яку відомо, що вона має сателіти. Виявилося, що якщо кільця Сатурна й були чимось особливим, то природні супутники в Сонячній системі є напрочуд поширеними.
У 2007 році за допомогою мережі автоматизованих телескопів проводилося спостереження за зіркою в сузір’ї Кентавра, віддаленою на приблизно 433 світлові роки. Її яскравість стала помітно темнішою, і це тривало щонайменше 54 дні, а мінімум припав на 29 квітня. У 2012 році астрономи встановили, що навколо зірки кружляє велетенська газова планета завбільшки із Сатурн, якій дали назву J1407b. Її оточує неймовірна система з 37 кілець. Як і у випадку Сатурна, у системі кілець цього глобуса є прогалина. Науковці припустили, що наявність прогалини може вказувати на “місяць” із масою, що більш-менш дорівнює масі Землі.
До кінця ХХ століття єдиними відомими планетами були сім світів, разом із якими Земля кружляла навколо Сонця.Ситуація змінилася у 1990-х, коли було відкрито перші екзопланети, а у 2009 році вона зазнала повного розвороту, коли свій погляд на небо скерував телескоп “Кеплер”. Тепер ми знаємо, що в космосі роїться від планет, що планет значно більше, ніж зірок, і що ті глобуси наявні майже в будь-якому розмірі, розташуванні й типі, які собі можна тільки уявити. Імовірно, уперше з часів Галілея, який відкрив найбільші супутники Юпітера, й астрономів, як-от Гюйгенс, люди змогли по-новому глянути на наше місце у Всесвіті. Нам ще не вдалося знайти віддаленої планети, яка б була такою, як наш дім, ані ствердити, що якась екзопланета огинає Місяць. Але ми щораз ближче до цієї цілі.
Спекуляції на тему екзосупутників з’явилися на початку ХХІ ст. після того, як кілька екзопланет почали “підморгувати”. Пошуки, які ведуться від 2018 року, призвели до відкриття кількох перспективних кандидатів. Знайдення “місяця” поза Сонячною системою означало б чергову переорієнтацію нашої космічної перспективи. Ми б дізналися, чи супутники є поширеними скрізь, чи рідкісними; чи вони зазвичай є великими або малими, якщо порівняти з їхніми материнськими планетами; чи часто вини утворюються разом зі своїми планетами або ж виникають у пізніших катаклізмах; і чи вони існують у групах, чи переважно літають собі наодинці. Ми зможемо ствердити, чи наша Сонячна система є особливою й чи Земля разом із її єдиним величезним Місяцем відрізняється від решти планет.
“Щоразу, коли я дивлюся на екзопланету, мені здається, що вона є дзеркалом нашої власної історії, – каже Алекс Тічі, який проходить стажування після докторату в Інституті астрономії та астрофізики Академії Сініка, що в Тайвані, і є співвідкривачем імовірного екзосупутника екзопланети Kepler-1625b. – В якому сенсі вона є звичайною, а в якому – незвичною? Як і у випадку перших спостережень незвичайних систем екзопланет, ми можемо бути здивовані тим, що знайдемо в системах екзосупутників”.
