Продовжуючи розмірковувати на все ще актуальну для деякої частини суспільства тему про “колаборацію” українських націоналістів, спробуємо для початку з’ясувати, а чи існував український націоналізм узагалі, і якщо так – то де і коли?

Читач, припускаю, буде, м’яко кажучи, здивований, адже на рівні не тільки масової, але і наукової свідомості відповідь нібито є очевидною. Питати про це – наче сумніватись, чи є мокрою вода. Однак наша історична наукаa prioriвиходить із аксіоматичного твердження “так, існував”. Якщо у будь-кого з вас вистачить громадянської мужності запитати себе та світ, де, коли і як довго тривав український націоналізм, скільки прихильників/симпатиків/активних членів він нараховував, то саме тут і почнуться проблеми.

Отже, найперше – як, де і коли міг існувати “український”націоналізм на території УСРР/УРСР (в кордонах до вересня 1939 р.) в умовах нечуваного і небаченого за масштабами та звірствами більшовицького чекістського терору? Можна запитати і так: скільки членів скількох організацій українських націоналістів було на цій території? Фізично? Політично? І ще одне, скільки учасників ОУН нараховувалося на теренах тогочасних європейських держав і в яких саме функціонували оунівські комірки? Відповідь на останнє питання знаходимо в листуванні одного з провідників ОУН Євгена Онацькогоіз Євгеном Коновальцем[1]: у 1936-1939 рр. – максимум 28 осіб у 8 європейських країнах, ураховуючи полковника Романа Сушка, відрядженого для фандрейзингу до українців США.

До слова, чин “полковника” колишнім підданим Австро-Угорської монархії Євгену Коновальцю, Андрію Мельнику та Романові Сушкові надав гетьман Української Держави Павло Скоропадський у серпні 1918 р. Військові присягались “щиро служити Українській Державі і Ясновельможному панові Гетьманові, безумовно слухатися військових начальників, зберігати вірність прапорові, не розголошувати службову таємницю”. Православні завершували словами: “В цих справах най допоможе мені Господь Бог Всесильний”[2]. Через три місяці цю присягу вони порушили, очоливши участь Січових Стрільців у державному перевороті. Невже дослідники націоналістичного руху цього не знають?

Упродовж 80 років історична наука все ще не може розібратися навіть з тим, що висить буквально під носом, – пропам’ятною дошкою на фасаді будинку “Просвіти” у Львові (Площа Ринок, 10). Дві фундаментальні українські енциклопедії, що вийшли на початку 2000-х років, подають два варіанти однієї події, які радикально суперечать один одному. Йдеться про Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 р. Том 1 “Енциклопедії Сучасної України”переконує, що цей політичний [а не правовий!– Д. Я.]документ прийнятий “на зібранні близько сотні українських діячів”[3], які“проголосили відновлення Укр. держави, що сформувалася після Акта Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.”.“Збори не визнали екзильний уряд УНР на чолі з А. Лівицьким, вважаючи, що Варшавським пактом 20 квітня 1920 р. він зрікся зх.-укр. Земель. […]Було повідомлено, що С. Бандера призначив Я. Стецька першим головою уряду –Укр. держ. правління. На поч. липня чл. уряду отримали номінац. грамоти. Однак розпочати роботу не вдалося, бо нім. окупац. влада ліквідувала проголошену Укр. державу й заборонила діяльність Укр. держ. Правління[…]чл. уряду потрапили до концтаборів”.

Натомість перший том “Енциклопедії історії України”, яку також підготували фахівці НАНУ, запевнює: “АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941 р. – декларація про відновлення Укр. Д-ви, проголошена Організацією Українських Націо- налістів під проводом Степана Бандери у Львові всупереч волі німців, котрі в ході бойових дій на той час окупували майже всю Зх. Україну, але ще не встигли організувати на ній свою владу. Пункт 1-й А. проголошував відновлення Укр. Д-ви і закликав укр. народ боротися за її суверенну владу на всіх нац. Землях. У пункті 2-му йшлося про створення на зх.-укр. Землях укр. влади, підпорядкованої майбутньому нац. урядові у Києві. Пункт 3-й містив запевнення, що самостійна Укр. Д-ва буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список чл. держ. правління (уряду) на чолі з Я. Стецьком (див. Українське державне правління). У наступні дні по всій Зх. Україні активісти ОУН організували масові мітинги на підтримку А.30. ч., створювали органи укр. місц. влади. А.30. ч. застав окупантів зненацька. Через кілька днів, після консультацій з Берліном, нацистська служба безпеки (СД) заарештувала Я. Стецька та його колег. Бандеру гітлерівці тримали під домашнім арештом в м. Кракові (Польща), вимагаючи відкликання акта. Бандера відхилив вимогу, і разом із Стецьком його відправили до Берліна. Обидва опинилися в концтаборі Заксенхаузен (за 30 км від Берліна). ОУН(б) пішла в підпілля і почала підготовку збройного повстання проти окупантів”[4].

Кому вірити? Сталося це давно, на дворі ніч темна була, з відстані десятиліть не розгледіти, що там і як. Не те, що в сучасній Україні. У травні 1997 р. за дорученням президента Л. Кучми було створено урядову Комісію, “до компетенції якої” входило “вивчення діяльності ОУН-УПА та вироблення офіційної позиції щодо діяльності цієї організації”. У 2005 р. Комісія оприлюднила фундаментальну 500-сторінкову “підсумкову публікацію напрацювань робочої групи істориків, створеної при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА”[5].

У цьому звіті є все і навіть більше, однак не вказано, скільки взагалі було Організацій Українських Націоналістів у 30-50-х рр. ХХ ст., хто, де і коли їх створив. На яких теренах вони діяли? В який спосіб? Це одна організація чи дві? Можливо, їх було більше? А скільки Українських Повстанських Армій у 1941-1950-х рр. діяло на окупованих територіях УРСР та Польщі? Коли вони виникли? Хто ними керував і кому вони підпорядковувались? Якою була їхня чисельність?

Якщо не знаємо відповідей на ці “прості” питання, то як взагалі можемо пишатися/засуджувати учасників “українського націоналістичного руху” в міжвоєнний період чи “упівців”, зокрема і Романа Шухевича – чільного діяча яких саме ОУН-УПА?!

Пропоную почати розкладати все по поличках. Але в стерильних, білих рукавичках. Забагато невинної крові пролилося на нашу землю.

Далі буде…

[1]Збірка цих листів зберігається в архіві Наукового Товарства ім. Т. Шевченкав Нью-Йорку

[2]Руслан Пиріг: Державна служба Гетьманату Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.)

[3]Енциклопедія Сучасної України, 2001. Том 1– 313 с.

[4]Енциклопедія історії України, 2001. Том 1– 58 с.

[5]Станіслав Кульчицький. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com». 
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.