Чи можливо достукатися до “хороших” росіян?

Поки українські Збройні сили відбивають атаки Росії, поки окупанти бомблять мирні українські міста, а український народ просить Захід допомогти закрити небо, дехто все-таки покладає надії на те, що росіяни “прозріють”, “схаменуться” й самі зупинять свого кривавого диктатора. Але наскільки таке реально?

“Братська” соціологія

Опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки показало, нібито 71% росіян підтримує війну проти України. Точніше “спецоперацію”, бо називати війну війною в Росії заборонено – аж до кримінальної відповідальності. Звісно, довіряти офіційній російській соціології – те саме, що вірити результатам виборів у РФ. Та все ж іще щонайменше два соціологічні дослідження, начебто неурядові, показали схожу картину, хоча й із меншими цифрами підтримки.

Опитування Russian Field демонструє: агресію проти України підтримують 59% росіян, не підтримують – 34%. Старші респонденти більше схвалюють “спецоперацію”. Зокрема, рівень підтримки серед молоді трохи перевищує 40%, а серед росіян за шістдесят – понад 70%.

Водночас росіяни переважно не схильні бачити провину своєї країни в тому, що відбувається зараз в Україні. 59,7% респондентів вважають США ініціатором загострення цього “конфлікту”, і ця відповідь лідирує у всіх вікових категоріях. Ще приблизно третина говорить про НАТО (30,3%) та Україну (28,9%).

За даними ще одного опитування, проведеного проєктом “Афіна”, війну Росії проти України підтримують 58% опитаних, проти неї 23%. Одна деталь цього дослідження одразу пояснює, “звідки ноги ростуть”, хоча насправді ні для кого жодних відкриттів тут немає. Так, серед тих росіян, які дивляться новини по ТБ, війну проти України схвалюють 68%. А серед тих, хто не дивиться телевізор, – 34%. Руйнівний вплив російського телебачення на психіку обивателів очевидний і відомий давно, але й серед тих, хто черпає інформацію з інтернету, відсоток охочих “розв’язати нарешті українське питання” не такий уже й малий.

Чи хочуть росіяни чути українців?

Буквально з першого дня російських бомбардувань українські артисти, блогери та інші публічні особи, які так чи інакше мають (або мали до цього часу) певну аудиторію й популярність у РФ, зверталися до росіян і намагалися донести до них, що насправді коїться в Україні. Що це жодним чином не “спеціальна операція” по військових об’єктах, а обстріли мирного населення, що в Україні немає “нацистів” і що тут нікого не потрібно “рятувати”. Що знаково, таку державну позицію зайняло й багато з тих, хто навіть після 2014-го особливих антиросійських поглядів не виявляв, ба більше – скоріше толерував і виправдовував зв’язки з РФ. Наприклад, доктор Євген Комаровський, відомий харків’янин, який раніше хотів поїхати з Путіним на риболовлю, зараз у своєму телеграмі пише про “велику визвольну війну українського народу проти рашистських окупантів” і роз’яснює своїм російським підписникам, як їх обманює кремлівська пропаганда.

Спроби достукатися до того боку робили й пересічні українці, які мають родичів, друзів чи знайомих у РФ. Але чи достатньо цього, щоб прорвати інформаційну блокаду, яку російська влада створила для своїх же громадян?

Звісно, не репрезентативними, але вельми показовими в цьому плані є коментарі росіян під публічними дописами українських зірок. Загалом цих коментаторів можна поділити на три групи. Перша – це ті, хто використовує основне кліше російської пропаганди для виправдання цих атак, а саме, що українці нібито “вісім років бомбили Донбас”. Тут без коментарів, навряд чи цим людям уже чимось допоможеш. Є й такі росіяни, хто проти війни, “за мир у всьому світі”. Вони пишуть щось на кшталт “молимось за вас”. Але це, власне, і вся їхня участь. Вони кажуть, що це політики розв’язали війну, а прості люди хочуть миру. Панівна російська ментальність “я людина маленька, від мене нічого не залежить” не допускає навіть думки, що громадяни можуть вплинути на рішення своєї влади, яку вони, попри всі маніпуляції й підтасовування, все-таки обирали самі. Ну або це просто зручна інфантильна позиція, щоб скинути із себе відповідальність. Але це не той випадок, коли можна уникнути наслідків – якщо не за дії, то за бездіяльність і мовчазну згоду. Це стосується і третьої категорії коментаторів, які під постами про війну в Україні писали щось на кшталт “навіщо знову цей негатив” і “ми поза політикою”.

Потужні санкції й фактично повна ізоляція країни – усе це неминуче й дуже боляче вдарить по всьому російському населенню – і по тій його більшості, яка досі в патріотичному угарі слухає по телевізору переможні реляції про “імпортозаміщення”, і по тій освіченішій меншості, яка все розуміла вже давно, але воліла стояти осторонь і ховати голову в пісок. Після новини про закриття в Росії МакДональдзу в мережі поширився символічний жарт “Рабів до Маку не пускають”. Якось навіть шкода, що росіяни здебільшого цієї іронії не зрозуміють або ж просто не матимуть шансів побачити цей жарт, бо в них уже страшенно блокується інтернет, а гаджети скоро можуть перестати працювати.

Але видається, що скоріше росіян змусять задуматися про політику свого лідера саме серйозні економічні проблеми, а не моральні причини й душевний “дискомфорт” від того, що російська армія вбиває громадян сусідньої держави.

Ще один, можливо, більш дієвий спосіб достукатися до росіян – це похоронки, що їх уже почали отримувати російські матері, і “вантаж 200”, який так намагається приховати Кремль. Фото і відео з полоненими і вбитими російськими солдатами також, мабуть, можуть бути більш дієвими. Якщо не здоровий глузд, то бодай материнський інстинкт мав би вберегти російських “ваньок” від долі нового гарматного м’яса.

Звісно, є в Росії люди, які знайшли в собі сміливість публічно виступити проти війни, які виходять на антивоєнні мітинги, ризикуючи потрапити за ґрати. Відкритого листа до російської влади з вимогою припинити війну в Україні підписали представники культурної інтелігенції. Зрозуміло, що інтелектуалам хочеться відмежуватися від зазомбованої маси й уникнути колективної відповідальності за імперські амбіції свого фюрера. Але в самому словосполученні “російський інтелектуал” є щось таке декоративне, щось, до чого хочеться доставити частку “недо”. Інакше чому вони такі безсилі і кволі, чому за всі ці роки не спромоглися здобути реального впливу на своє ж суспільство? Тому хоч антивоєнні настрої зростають, але це, на жаль, усе ще мізер із понад 140 млн російських громадян. На рішучі дії вони не здатні чи й не готові до них.

Здебільшого росіяни підтримують Путіна, і насправді не так важливо, роблять вони це через страх, одурманеність пропагандою чи щирий і свідомий шовінізм. Стріляють по українцях теж російські громадяни, бомбить українські міста також не Путін особисто, а російські пілоти, у яких є імена і, можливо, колись була совість.