Чи можна було поліпшити державний контроль за іноземними військовими формуваннями в Україні?

Чи можна було поліпшити державний контроль за іноземними військовими формуваннями в Україні?

Навіть з позицій сьогоднішнього дня важко зробити однозначні  висновки щодо винесеного запитання у назву наведеного матеріалу. Кремль ніколи не полишав і, очевидно, не позбудеться надуманого фетишу щодо месіянської ролі, унікальності москви у геополітичних ігрищах. За будь-яких умов розвитку геополітичної ситуації у Причорноморському регіоні (як і будь-якому іншому) москва намагатиметься поновити свій, втрачений у кінці ХХ-го століття, статус метрополії. Анексія Криму у 2014 році й трирічна на сьогодні війна на сході України є беззаперечним свідченням сказаному.

Та все ж це не знімає відповідальності від тодішньої політичної еліти за втрачені можливості для України і всього цивілізованого світу. Як на мій погляд, у рамках тих складних політичних відносин з москвою потрібно було удосконалювати державний контроль за діяльністю ІВФ в Україні через систему правових механізмів здійснювати мінімізацію негативного впливу зовнішньополітичного середовища на здійснення контролю місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Насамперед, потрібно було привести законодавче регулювання у сфері контролю за діяльністю ІВФ у відповідність до Конституції України та законів України, зокрема, подати досі не ратифіковані угоди на ратифікацію Верховній Раді України.

Здійснити розрахунок ставки орендної плати для кожної категорії земельних ділянок, інших об’єктів державного майна України (ОДМУ), враховуючи сукупність таких факторів, що характеризують їх економічну привабливість, показники амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, а також рівень рентабельності, що склався у світовій практиці під час здійснення господарської діяльності.

Для встановлення ставок орендної плати слід було залучити світовий досвід та напрацювання Мінекономіки України, якими було розраховано річну орендну плату за використання земельних ділянок та за об’єкти державного майна, якими користувалися ІВФ в Україні, включаючи альтернативну вартість потенційних можливостей багатофункціонального використання відповідних територій із розрахунку: за 1 га у Севастополі ― 0,69 млн. дол. США. Відтак, у м. Севастополі розмір щорічної орендної плати за земельні ділянки, що перебували в користуванні ІВФ, могла скласти понад 2,5 млрд. дол. США. Доведено, що окремо, враховуючи результати інвентаризації, необхідно розрахувати, принаймні орієнтовний, розмір щорічної орендної плати за користування ІВФ акваторіями та ОДМУ.

Потрібно було передбачити у місцевих програмах соціально-економічного розвитку низку заходів, що сприяли б перепрофілюванню значної частини Севастопольської бухти та морського узбережжя міста із застарілої військово-морської бази на сучасний морський торговельний порт та центр розвитку туризму і рекреації.

Для належного розвитку Державного підприємства “Cевастополський морський торговельний порт”  необхідним було б створення і розширення спеціалізованих перевантажувальних терміналів, відновлення рейдових причалів, які опинилися під контролем ІВФ та були ними демонтовані.

Доцільність впровадження окремої комплексної державної програми охорони та відновлення навколишнього природного середовища в місцях базування ІВФ, яка передбачала б заходи щодо, зокрема, забезпечення належних умов зберігання та утилізації підрозділами ІВФ небезпечних відходів, створення загальної бази даних для накопичення інформації про об’єкти та підприємства ІВФ, які здійснюють забруднення навколишнього природного середовища, не викликала б заперечень з боку міжнародних організацій.

Потрібно було б запропонувати цілісний механізм державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні, що передбачав би запровадження заходів, спрямованих на підвищення виконавської дисципліни, мінімізацію негативного впливу зовнішньополітичного середовища, активізацію взаємодії органів виконавчої влади та прокуратури, прийняття нових інституційних механізмів міжвідомчого контролю.

На наше глибоке переконання, потрібно було б провести градацію пріоритетів державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні на короткострокові – реалізація принципів гласності та прозорості контролю шляхом оприлюднення підсумків проведеної інвентаризації земельних ділянок з метою їх подальшого використання в експертному середовищі, оприлюднення офіційної позиції України щодо статусу ОДМУ, згаданих у додатках до угоди про поділ ЧФ та карт, які пов’язують із угодами від 28.05.1997 р., середньострокові – оцінка земельних ділянок і ОДМУ, якими користувалися ІВФ, реєстрація речових прав на ці ділянки і об’єкти за відповідними ЦОВВ України, їх підрозділами і підприємствами, до сфери управління яких належали зазначені земельні ділянки і ОДМУ, довгострокові – приведення усіх проявів діяльності ІВФ в Україні у відповідність із законами та Конституцією України, ратифікованими міжнародними угодами.

Головним довгостроковим пріоритетом контролю за діяльністю ІВФ мало б стати підвищення величини щорічного списування державного боргу України в рахунок погашення орендної та іншої плати за базування ІВФ в Україні до економічно обумовленої величини орендної та іншої плати, пов’язаної з експлуатацією ІВФ в Україні державного майна, земельних ділянок, водних акваторій, а також користуванням підрозділами, військовослужбовцями ІВФ та членами їх сімей, які не є громадянами України, низкою суспільних благ в Україні (аеронавігаційне обслуговування, гідрометеорологічне забезпечення ІВФ в Україні, користування мережею державних закладів освіти, соціального забезпечення, охорони здоров’я тощо).

Свого часу (до 2014 року) потрібно було постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) уточнити площі та координати акваторій у м. Севастополі та м. Феодосії, схеми розташування, нумерації причальних та берегозміцнюючих споруд у м. Севастополі та м. Феодосії, які належать до державної і комунальної власності і фактично використовувалися ІВФ.

Слід було б оформити та наказом Мінтрансзв’язку затвердити офіційні карти акваторій у зонах м. Севастополя та м.Феодосії (на основі карт видання Державного підприємства “Держгідрографія”) із зазначенням зон відповідальності водокористувачів, інших особливостей водовідведення.

Знову ж таки постановами КМУ потрібно було затвердити Положення про акваторії у м. Севастополі та у м. Феодосії, внутрішніх територіальних вод України, які, зокрема, передбачали б порядок узяття на баланс, джерела фінансування на утримання акваторії, механізми взаємодії водокористувачів, порядок відведення вторинним водокористувачам (зокрема, ІВФ) ділянок акваторії, внутрішніх територіальних вод України і зон відповідальності, методику розрахунку розміру плати за користування акваторією та внутрішніми територіальними водами України.

Після цього – забезпечити землевідведення та зареєструвати у місцевих бюро технічної інвентаризації речові права Мінтрансзв’язку України, Фонду державного майна України, або їх структурних підрозділів (ДП “СМТП”, ДП “Держгідрографія” тощо) на усі земельні ділянки та розташовані на них ОДМУ в т. ч. причальні, гідротехнічні, берегоукріплюючі та інші споруди, які використовували на той час  ІВФ.

Ці процеси мали б супроводжуватися вжиттям заходів прокурорського реагування для усунення порушень закону тими ЦОВВ України, їх підприємствами і структурними підрозділами, до сфери управління яких віднесені відповідні ОДМУ, проте які не оформляли на них речові права, а також не вживали заходів для запобігання руйнуванню і неналежному використанню ввіреного їм державного майна.

Не виключаю і той факт, щоб припинити за допомогою відповідних актів правоохоронних органів дію укладених представниками ІВФ договорів спільної діяльності (суборенди), за якими представники ІВФ фактично передавали державне майно України в користування комерційних структур та громадсько-політичних організацій, отримуючи від цього грпошову й політичну вигоду.

І насамкінець, слід було б вилучити з незаконного володіння ІВФ та передати уповноваженим державним і комунальним органам, установам та організаціям України відповідні земельні ділянки та ОДМУ (технічну документацію на них – “технічні паспорти”, “домові книги” тощо) шляхом спрямування органами прокуратури відповідних позовів до господарських судів України.

А відтак, «маємо те, що маємо».

         Іван Розпутенко, доктор наук з державного управління, професор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ