By 
Війна в Сирії розпочалася майже 10 років тому. За цей час приблизно 1,5 млн сирійців загинули, 12 млн – стали біженцями, територія країни поділена за сферами впливу. І хоча активні бої в Сирії наразі не ведуться, час від часу відбуваються сутички. Нещодавно, наприклад, Ізраїль обстріляв військові склади проіранських бойовиків недалеко від Дамаска. Іноді виникають перестрілки між армією Туреччини та військами Башара аль-Асада. Військові та цивільні й далі підриваються на мінах.
Тож чи прийде нарешті мир в цю країну, чи ситуація згодом тільки погіршиться? Нині Сирія переживає дуже тяжкі часи: гуманітарна катастрофа, стагнація економіки, бідність, безробіття, сирійці кинуті напризволяще і перебувають на межі виживання. Деякі змушені йти на війну найманцями, щоб якось заробити на життя. 40% сирійців мають у своїй родині вбитого чи пораненого. І хоча останнім часом ситуація дещо покращилася, остаточно ще не врегулювалася.
США, Туреччина, Іран, Росія та уряд Асада ведуть перемовини про остаточне розв’язання проблеми, але кожен із них має свої інтереси. Наприклад, Росія, що ввела сюди війська на запрошення Асада, контролює частину територій і має дозвіл на розроблення більшості родовищ нафти. Щоправда, РФ має не найкращі території з родовищами, бо ті під контролем США і їхніх союзників. Коли сирійські бойовики з російськими “вагнерівцями” намагалися ці родовища захопити, їх знищили американські бойові дрони.
Росії вигідно постійно підтримувати напругу в Сирії, адже так вона унеможливлює транзит через Сирію нафти з арабських країн до ЄС. Окрім того, мільйони сирійських біженців намагаються втекти в Європу, що посилює там внутрішньополітичну напругу. Це також сприятливо для Росії, оскільки сильний Захід їй не потрібен. РФ неодноразово використовувала право вето на засіданні Радбезу ООН, щоб заблокувати прагнення інших країн до врегулювання ситуації в Сирії. Вона також виправдовувала застосування Асадом хімічної зброї проти мирного населення. Російські ЗМІ, зокрема, поширювали дезінформацію про те, що це робили не військові Асада, а повстанці. У відповідь на такі закиди США навіть обстріляли хімічні об’єкти в Сирії. Отже, Росія й далі є надійним союзником Сирії й повною мірою несе відповідальність за всі ті злочинні дії, що здійснює Б. Асад проти мирного населення.
Іран також підтримує правління Асада, оскільки хоче послабити вплив Ізраїлю й Іраку, з якими очільник Сирії ворогує, а також зменшити вагу США та їхніх союзників, зокрема Саудівської Аравії, на Близькому Сході. Штати, звісно ж, хочуть контролювати родовища нафти та інших корисних копалин в цьому регіоні, і загалом у них це вдається. Водночас Ізраїлю не вигідно посилення впливу Ірану в Сирії, тому час від часу він обстрілює проіранських бойовиків.
Туреччина, яка спочатку не втручалася в конфлікт, згодом вирішила ввести свої війська на кордон із Сирією, щоб не допустити утворення автономних курдських територій. Курди вже давно мріють про створення незалежної країни, а значна частина їх мешкає в Туреччині. Окрім того, Туреччина хоче послабити вплив Росії в цьому регіоні, щоб самій стати ключовим гравцем.
Отже, хоча кожен зі світових політичних гравців і заявляє про те, що він виступає за територіальну цілісність Сирії, ніхто не хоче втрачати вплив на сирійських територіях, які вже контролює. Тож оптимальний варіант для країни – домовитися про впровадження федеративного устрою, де кожен суб’єкт федерації може створювати свій уряд і свої закони. Можна також запровадити двопалатний парламент, де верхня палата буде складатися з представників регіонів, що матимуть широкі повноваження. Але чи підтримає Асад та його покровителі перевибори і проведення політичної реформи – важко передбачити. Найімовірніше – ні, адже це загрожує його владі. Проте будемо вірити в те, що такий довгоочікуваний мир прийде на багатостраждальну сирійську землю.
