Метою структурної перебудови економічної політики мав би стати розвиток цієї сфери через ефективніше використання земельних, трудових, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Та чи реально це в нинішніх політичних умовах?
Структурна реформа навряд чи стане успішною без відповідних макроекономічних заходів, але й вони не повинні обмежитись лише скороченням бюджету і фінансовими квотами, адже це потенційні перешкоди для економічного зростання. Методи перебудови повинні одночасно виконувати і стабілізуючу функцію, і стимулювати сферу економічної пропозиції. Тож заходи політики стабілізації певною мірою є і заходами структурної перебудови.
На економічне зростання передусім впливає організація установ бюджетно-податкової та грошової політики. Тож центр уваги доцільно змістити з масштабу бюджетного дефіциту на особливості податкової системи і структуру видатків. У грошовій політиці важливі не лише темпи зростання грошової маси і кредиту, а й процес визначення відсоткової ставки і розподілу позик. Державні видатки можуть збільшуватись не за бажанням громадян, а завдяки підтримці бюрократії, чия влада і престиж звеличуються пропорційно до бюджету.
Розглядаючи програму держвидатків з погляду мікроекономічного аналізу, варто визначити відмінності між доцільними та недоцільними видатками, вдаючись до якісно осмислених аргументів, які виправдовують державне втручання. Увагу слід зосередити на масштабі збоїв у функціонуванні ринкового механізму, цілях в сфері розподілу, а також на втратах ефективності через компенсаційне втручання в економіку. Для економічного зростання насправді важливий не обсяг держвидатків, а їхня структура. Тож спроба розділити капітальні і поточні витрати може виявитись помилковою. Більш вагомими є відмінності між видатками, що мають продуктивний і непродуктивний характер.
Підтримка приватних інвестицій, забезпечення нормального функціонування державної інфраструктури, якісна сучасна освіта і охорона здоров’я, а також адміністративна і правова система, що підтримує роботу ускладненого економічного механізму, повинні сприяти ефективному збільшенню капіталу та робочої сили й, таким чином, забезпечувати економічне зростання. Однак навіть менш продуктивні видатки можуть гарантувати соціальну і політичну стабільність, необхідну для економічного розвитку, тож їхнє скорочення не завжди доцільне.
Успішна реформа системи державних видатків – це найважливіша умова реалізації економічних новацій. Однак така перебудова тісно пов’язана з реформами оподаткування, ціноутворення та діяльності державних підприємств. Результат новацій у сфері державних видатків залежить і від бажання зменшити пряму участь держави у виробництві, виділенні ресурсів та розподілі кінцевої продукції. Стримування рівня держвидатків у допустимих з макроекономічного погляду межах, підвищення ефективності держпрограм, зміцнення ролі державних органів в опосередкованому стимулюванні приватного сектору, заохочення інвестицій – не менш важливі умови успіху.
Високоякісна програма державного інвестування повинна зосередитися на проектах і секторах із найвищою ймовірністю продуктивності капіталовкладень. Фінансову політику необхідно проводити жорсткіше, адже спершу допустима з фінансових міркувань програма інвестицій може сприяти зростанню, але загрожувати макроекономічній стабільності – за зменшення ресурсів програма виявиться недопустимою. Недалекоглядна стратегія інвестування здатна забезпечити стабільне зростання, але тільки тому, що викликає слабкий відгук приватного сектору. При цьому темпи розвитку залишаться низькими, а розмах перерозподілу обмеженим. Водночас далекоглядна програма може адекватно відповідати заданим показникам зростання, стабілізації і розподілу, але спричинити стискання бюджету шляхом скорочення трудових ресурсів й підірвати можливість управління цією програмою.