By 
Частина 1. Благі наміри
Міжнародними кредиторами є низка організацій: ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Світовий Банк тощо. Однак найрезонанснішим у своїх рішеннях у фінансово-економічній сфері є МВФ.
Організація виникла у 1945 році як намір захистити світ від повоєнних фінансових потрясінь, укріпити міжнародну співпрацю в грошовій політиці, розширити світову торгівлю, кредитування та стабілізувати грошові обмінні курси. Спершу до МВФ входило 39 країн, сьогодні – 189.
Країни-члени зобов’язані подавати МВФ інформацію про свої офіційні золоті запаси і валютні резерви, про стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції тощо. Членство країни в МВФ є обов’язковою умовою її вступу в Міжнародний банк реконструкції та розвитку, а також для отримання пільгових кредитів.
Мандат МВФ був оновлений у 2012 році. Сьогодні його основне завдання – забезпечувати стабільність міжнародної валютно-фінансової системи, обмінних курсів і розрахунків. Задля цього фонд контролює економічні і фінансові зміни в країнах, регіонах та у світі, дає рекомендації державам-членам, заохочує окремі заходи їхньої політики. Також МВФ регулярно оцінює глобальні перспективи, фінансові ринки та випускає низку видань з перспектив розвитку регіональної економіки.
Фінансування МВФ дає одержувачам необхідний перепочинок для подолання проблем з платіжним балансом. Влада країн, у співпраці з фондом, розробляє програми стабілізації, які МВФ фінансує. Продовження підтримки фонду залежить від успіхів у реалізації цих програм.
Основним джерелом фінансових ресурсів МВФ є внески його членів. Величина квот відповідає приблизному становищу держав у світовій економіці. Сьогодні сукупні ресурси фонду становлять майже 360 млрд доларів
Оскільки кожен член має право брати кредити МВФ на суму, що в кілька разів перевищує його внесок, то квоти можуть не забезпечувати необхідну готівку. На цей випадок фонд має власну кредитну лінію, надану низкою урядів і банків. До того ж МВФ позичає кошти у держав-членів під конкретні програми, тобто фактично почав виконувати і банківські функції. Водночас відсотки, які сплачує фонд, і які платять йому, завжди є нижчими від ринкових.
Вищим органом управління МВФ є щорічна рада керуючих, куди від кожної країни-члена входить один керівник і його заступник. Рішення зазвичай приймають більшістю, з важливих питань – спеціальною більшістю (70 або 85% голосів). Голоси розподіляються між країнами-членами, відповідно до розміру їхніх квот. Найбільше голосів у США – 16%, Україна має 0,57% голосів. Америка і ЄС можуть накладати вето на ключові рішення фонду і скеровувати його діяльність у потрібне для себе русло. Теоретично, країни, що розвиваються, також можуть заборонити прийняття рішень, що їх не влаштовують, проте порозумітись великій кількості різнорідних країн складно.
Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень, зокрема відповідальність за надання кредитів, виконавчій раді, яка складається з 24 осіб. Очолює її директор-розпорядник МВФ, якого обирають раз на п’ять років.
МВФ надає кредити для покриття дефіцитів платіжних балансів (поповнення валютних резервів) та для підтримки макроекономічної стабілізації і структурної перебудови економіки (фінансування бюджетних витрат урядів). Станом на кінець серпня 2017 року сукупні зобов’язання фонду в рамках існуючих кредитних домовленостей становили 185 млрд доларів, з них 161 млрд ще не був використаний. Найбільші країни-позичальники – Греція, Португалія, Ірландія, Україна. Зараз МВФ кредитує 35 країн.
Позики МВФ є показником платоспроможності для державних і приватних банків-кредиторів, підставою для відстрочення погашення боргів і надання нових кредитів. Кредити МВФ діляться на кілька видів залежно від причини, що викликала незбалансованість зовнішніх платежів. У межах різниці між величиною квоти і наявністю національної валюти в розпорядженні МВФ (резервна частка) кредит можуть надати без будь-яких обмежень. Позика понад передбачених статутом обмежень можлива лише на основі укладення “угод стенд-бай”, тобто кредитування стабілізаційних програм частинами (траншами). Це дає можливість контролювати виконання країною-боржником умов кредиту, впливати на внесення певних змін до її економічної політики і досягнення відповідних показників. При невиконанні взятих країною зобов’язань МВФ може відмовити у наданні наступної кредитної частки.
Отже, кредити МВФ є вигідним для країн, адже відсоток за ними нижчий, ніж на фінансовому ринку. Також проекти, під які надаються позики, проходять попередню перевірку, що є гарантією їхнього правильного використання та повернення. До того ж отримання грошей від МВФ – сигнал надійності іншим кредиторам, що країна платоспроможна.
