Нещодавно на одному із невеличких протестів у центрі Києва, з легкої руки охрещеному “тарифним майданом”, громадяни з транспарантом стверджували, що тарифи мають бути знижені, а енергетичні компанії мусять працювати в збиток – звісно, коштом держави, а то і взагалі повернутись у державну власність. Нічого дивного, така вже людська природа – отримувати якомога більше, а сплачувати – менше.
Про тарифи, зокрема й на електроенергію, сьогодні в Україні говорять майже всі –проте із різними конотаціями. Більшість населення ратує за стримування цін на електроенергію, а то і взагалі їхнє зниження. Радянська ментальність міцно сидить у головах: у багатому на енергоресурси СРСР не надто переймалися реальною вартістю енергії й ощадним її споживанням. Не даремно сьогодні економіка України – фактично найбільш енергоємна в Європі та серед лідерів у світі.
Меншість же, яка розуміє, що коїться в енергосекторі, стверджує, що ціни для населення мусять бути збережені на нинішньому рівні. Перші,щоправда, не надто замислюються над функціонуванням енергосектору, не задумуються, що там теж працюють десятки тисяч людей.
Традиційно український істеблішмент розривається – однією ногою хочемо бути в ідеальному комунізмі, а іншою – в ефективній ринковій економіці. З одного боку, ми плануємо стати “гаванню для інвестицій”, а з іншого – стабільно демонструємо брак будь-якої стабільності у підходах до регулювання енергетики.
Проте проблема значно глибша й серйозніша. Це проблема майбутнього економіки та її конкурентоспроможності, робочих місць, реальних доходів населення.
Перше – це тарифи для громадян, які фактично не покривають витрат на виробництво електроенергії. Середньозважена ціна електроенергії для населення минулого року становила 1,212 грн за кВт∙год (зважаючи на базовий тариф 90 коп. за споживання до 100 кВт∙год та 1,68 грн – понад цю норму, з урахуванням диференціації тарифів для різних категорій споживачів, а також тарифів для дво- і тризонних лічильників). Фактично ціна самої електроенергії у цьому тарифі – 1,2 копійки. Решта – платежі “за доставку”: передачу, розподіл та постачання. Виробляють цю електроенергію державні компанії – “Енергоатом” та “Укргідроенерго”.
І лише за 9 місяців “Енергоатом” отримав 5,4 млрд грн збитків. А це – недоплачені дивіденди, податки та інші збори в бюджет, з яких фінансуються соціальні програми. Національна енергетична компанія “Укренерго”, яка, зокрема, надає послуги із передачіелектроенергії, за 9 місяців 2020 року отримала 25,5 млрд грн збитків унаслідок того, що НКРЕКП не затверджує тариф, достатній для виконання обов’язків, покладених на компанію. Збиткові “Центренерго”, державні вугільні шахти, Східний гірничо-збагачувальний комбінат, дефіцит коштів у ДП “Гарантований покупець”. І це перелік лише державних компаній. Ситуація з приватними не надто краща.
Що ж, одне бажання протестувальників збулось, хоч вони, мабуть, про це і не здогадуються – частина великих енергетичних підприємств за результатами 2020 року у серйозних збитках. І це стратегічно важливі компанії.
Тариф на електроенергію для населення залишався незмінним майже 4 роки – із березня 2017-го. Інфляція за цей період становила приблизно 35%. Дорожчали всі послуги: мобільний зв’язок, інтернет, кабельне телебачення, проїзд у громадському транспорті. Щоб бути справедливим, треба не забути, що ідоходи населення зацічотири роки теж зросли. За такою логікою, варто очікувати окремих протестів з вимогами знижувати ціни на інтернет та мобільний зв’язок…
Проте тарифи – лише один бік наявних проблем в енергетиці сьогодні, що помітний більшості. Решта проблем– як основа айсберга – невидима для широкого загалу, і тим більш небезпечна. Вугілля на складах ТЕС катастрофічно не вистачає. Промахи у проведенні літньої ремонтної кампанії, зокрема і блоків АЕС, теж доклалися до дефіциту потужностей сьогодні.
На горизонті є й інші виклики та загрози. Після запровадження Європейським Союзом ініціативи оподаткування викидів СО2у нас можуть виникнути труднощі з експортом електроенергії.
Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок передбачає встановлення систем очищення викидів на ТЕС або ж закриття станцій упродовж наступних 15 років. А коштів на модернізацію та очищення немає. У 2040-х роках сплине термін експлуатації великої частини блоків АЕС, і їх доведеться закривати. Сплачувати за будівництво потужностей відновлюваної енергетики у багатьох теж бажання невелике.
Тож Україна може перетворитися на чистого імпортера електроенергії. І вже тоді ніхто не питатиме, скільки ми готові платити за електроенергію. Або плати, або …
Загалом, усе зводиться до дефіциту – коштів та професійних кадрів. Так, країна майже рік живе без призначеногоміністра енергетики. А професійні кадри, зі свого боку, можуть розв’язати проблеми, зокрема і дефіциту коштів, у порівняно короткий період.
Однак часу на прийняття та імплементацію радикальних рішень майже не залишилось.