By 
На тлі різноманітних проявів глобальної кризи дедалі частіше чутно заклики до “інтеграції” України з Китаєм, котрий буцімто демонструє “поступальність” і “стабільність”. Зараз же великий потенціал двосторонніх відносин невикористовується на максимум.
Кожна держава може та повинна розвивати двосторонні і багатосторонні зв’язки, розширювати економічні взаємини і торгівлю з іншими країнами. Для України безумовним пріоритетом залишається євроінтеграційний напрям розвитку, й те, на скільки і як швидко ми зможемо просуватись у вказаному напрямі, слугуватиме критерієм нашої цивілізованості. Водночас, жодна країна не може замикатись у вузькому партнерському колі – у сучасному світі саме інтеграційна успішність (участь у формуванні ланцюгів доданої вартості) забезпечує можливості посилити конкурентоспроможність і впоратися з внутрішніми негараздами.
Нині про Китай говорять і на нього оглядаються: одні як на загрозу, інші як на панацею, за якою реалізуються інтеграційні зусилля та відкриваються нові формати інтеграційних можливостей. Ми ж втішаємося думкою, що вірогідно на цьому векторі (Китай-ЄС) можуть з’явитися нові ніші і для України.
Слід наголосити ще на одній особливості стратегічного просування національних інтересів КНР на європейський континент. Насамперед, це стосується країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), макроекономічні показники яких виглядають значно краще, аніж у країнах Старої Європи. Останнім часом зусилля щодо налагодження співпраці між ЦСЄ та Китаєм посилилися, хоча країни ЦСЄ є досить “неоднорідними”, та їх значущість у європейській політиці продовжує зростати. Лідерські позиції у регіоні належать країнам т.зв. Вишеградської групи V-4: Польщі (номінальний ВВП з врахуванням внутрішніх цін та курсів національної валюти у 2016 р. – $469,5 млрд.), Чехії ($192,9 млрд), Угорщині ($124,3 млрд), Словаччині ($89,6 млрд).
У 2012 р. Китай та країни ЦСЄ ухвалили рішення про започаткування співробітництва, проект якого представив китайський уряд у вигляді 12 напрямів політики стосовно ЦСЄ, із центром у країнах Вишеградської групи V-4 [1]. У зоні впливу китайського капіталу у тій чи іншій мірі опинились 16 країн ЦСЄ, зокрема: Албанія, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія, Чорногорія.
Раніше експерти Старої Європи висловлювали підозру, що китайський формат “16+1” спрямований на розшарування країн ЄС. Стає дедалі очевиднішим, що торговельна політика Китаю супроводжується певною фінансовою експансією, особливо у частині нових інвестицій чи участі в нових інвестиційних проектах. У 2016 р. розпочав свою роботу Азійський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ), створення якого варто розцінювати як вихід КНР на світову фінансову арену як провідного гравця інституційного рівня. Ба більше, Китай оголосив про свою готовність фінансувати інвестиційні проекти щодо створення трансконтинентальної торговельно-інвестиційної мережі “Один пояс, один шлях” у найближче десятиліття (обсяг інвестицій – $3 трлн.). Такі проекти також фінансуватимуть Китайський банк розвитку (ChinaDevelopmentBank) та Експортно-імпортний банк Китаю (ExportImportBankofChina).
Одним із шляхів розширення співробітництва України і Китаю може стати участь України у форматі існуючого співробітництва КНР із країнами Центральної і Східної Європи, з огляду на нашу приналежність до цього регіону та статусу асоційованого члена ЄС. Кілька років тому, коли велись широкі дискусії стосовно значного потенціалу і перспектив участі України у “Новому шовковому шляху”, зазначалось, що вигідне економічне розташування, запровадження зони вільної торгівлі з ЄС і дешева кваліфікована робоча сила – важливі складові привернення інвестицій в Україну, а значить і прискорення економічного розвитку.
На жаль, такі вигідні сценарії для України не вдалося реалізувати, насамперед внаслідок слабкої системи державного управління і низької якості трансформаційних процесів всередині держави. Вважається, що Україна неналежно підійшла до питання політики Китаю стосовно країн ЦСЄ, хоча саме цей інтеграційний напрям сьогодні виглядає досить оптимістично як для КНР, так і у короткостроковій перспективі для “молодих” країн ЄС, й водночас загрозливо для Європи в цілому. Та оцінити негативно те, що Україна вкотре залишається поза цим “інтеграційним процесом”, означає підтримати далекосяжні наміри КНР.
Тим часом, поки країни V4 нарощували обсяги виробництва і удосконалювали структуру товарообороту, Україна помітно скоротила вартісні показники у співробітництві з КНР, внаслідок кризи і військової агресії з боку Росії. У 2016 році Україна закупила у Китаю електричні машини, ядерні реактори, котли, засоби наземного транспорту на суму 4,2 млрд доларів США. Натомість продала в Піднебесну руду, шлак, золу, жири тваринного та олії рослинного походження, а також деревину і вироби з неї на суму 2,5 млрд доларів. Тож негативне (мінусове) сальдо склало 1,7 мільярда.
У 2017 р. товарообіг становив 7,69 млрд доларів США: експорт в Україну – 5,65 млрд (+20,5%), імпорт до Китаю – 2,04 млрд (+11,3%). Минулорічне сальдо на користь КНР – 3,61 млрд доларів США. В структурі експорту китайських товарів в Україну переважали машини і механічні прилади, електричне обладнання (35,53%); текстиль та текстильні вироби (11,38%); кольорові метали та вироби з них (10,90%); пластмаси і вироби з них (7,93%); хімічна продукція (7,33%); різні промислові вироби (7,13%); взуття, головні убори, парасольки (4,86%). Імпортували ж до КНР українські мінеральні продукти (42,57%); продукти рослинного походження (23,76%); тваринні жири, рослинні олії та продукти їх переробки (23,49%) [2].
Розглядаючи можливі ризики економічної співпраці України та Китаю варто враховувати значну відмінність в економічній потужності держав. Ключовим ризиком є використання вітчизняних технологій для створення китайських зразків, що мають потужніший фінансовий ресурс для налагодження масового виробництва. Крім того, у Пекіну і значно більші можливості збуту продукції, беручи до уваги його позиції на ринках Африки, Південної Америки і Південно-Східної Азії. Китай зацікавлений у розвитку логістично-транспортної системи України, яка б дозволила прискорити і здешевити вантажно-пасажирське сполучення КНР з Європою, адже зараз процес поставки займає тижні.
Зростання населення Китаю і збільшення його добробуту, зменшення врожайності сільськогосподарських культур, погіршення якості земель, перспектива дефіциту води, зміни клімату є серйозними викликами для продовольчої безпеки Піднебесної. Китай уже потребує близько 50 млн га додаткових орних земель. І цю проблему намагаються вирішити активізацією капіталу в країнах, території яких можна використовувати для забезпечення Китаю продовольством.
Залежно від особливостей агропромислового комплексу, національних законодавчих баз і економічних ризиків, Китай використовує різні методи входження капіталу в АПК: придбання землі (Австралія, Франція), оренда (Бразилія, Аргентина, Росія), надання сільськогосподарських машин і працівників в обмін на частину врожаю (Венесуела, Зімбабве).
Китай зацікавлений і у використанні української території. Аналіз особливостей ведення сільського господарства китайськими компаніями дозволяє виокремити певні ризики для України: погіршення якості землі через занадто інтенсивне виробництво сільськогосподарських і технічних культур (соняшнику,ріпаку), забруднення відходами промислового і побутового споживання, зниження якості сільськогосподарської продукції. Також китайські компанії, зазвичай, забезпечують власні підприємства робочою силою з КНР, про що свідчить досвід Росії, країн Південно-Східної Азії та Африки. Для України, східні кордони якої фактично відкриті, це може обернутися збільшенням нелегального міграційного потоку.
Економічно-політичний розвиток Китаю, зміна трендів в зовнішній політиці США, деструктивні процеси всередині ЄС, позиціонування Росією себе як центру впливу в просторі довкола створюють мало прогнозований характер розвитку світової конфігурації. Водночас незмінним діючим чинником залишається намагання трьох основних політичних гравців активно впливати на політичні й економічні процеси країн ЄС. А Україна, на жаль чи на щастя, знаходиться в її центрі.
- China-V4 Economic cooperation: state of play and prospects
- Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Китаєм
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
