Чи відбувається сьогодні геноцид українців?

Чи відбувається сьогодні геноцид українців?

Наприкінці листопада українці відзначають День пам’яті жертв Голодомору. Під час 1932–33 років у нашій країні від голоду померло від 4 до 6 мільйонів осіб. Вимирали цілі села й регіони. Провина за це повністю лежить на злочинній більшовицькій владі, яка забирала в українських селян все зерно, продовольство та харчі і скеровувала їх здебільшого за кордон. Інші країни тоді знали, що в Україні та в ще деяких регіонах панує голод, але прагнули не помічати цього. Тоді у світі була економічна криза, а СРСР платив країнам золотом і зерном за закупівлю обладнання, інструментів і різноманітних товарів, щоб здійснювати індустріалізацію. Отже, технологічний розвиток Радянського Союзу був оплачений життями мільйонів українців.

І сьогодні росія, яка є спадкоємицею СРСР, продовжує його традиції й знищує мирні поселення, об’єкти інфраструктури, цивільне населення, здійснюючи так геноцид мирних українців. Нас знищують тільки за те, що ми є українцями. Зараз під тимчасовою окупацією росії перебуває приблизно 20 % території України. Загарбані міста залишаються без електроенергії, тепла, газу та води. Зруйновано повністю приблизно 22 тисячі об’єктів критичної інфраструктури. Росія активно знищує мирне населення, постійно ударяє ракетами по українських містах і селах. За даними МВС, від 24 лютого від дій окупантів загинуло понад 20 тисяч цивільних мешканців. І це тільки орієнтовні дані, адже щодня з’являються нові факти про злодіяння російських загарбників.

Усі ці агресивні дії росії низка дослідників вважає геноцидом українського народу. Стаття 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 1948 року передбачає, що геноцид – це злочинні дії, що здійснені з наміром часткового або повного знищення будь-якої етнічної, релігійної, національної, расової спільноти. До них належить свідоме вбивство членів такої спільноти; завдання тяжких фізичних чи психічних ушкоджень її учасникам; навмисне формування для членів такої спільноти життєвого середовища, не придатного для нормального функціонування людини; заходи, спрямовані на обмеження чи припинення дітонародження в цій соціальній групі; насильницькі дії проти дітей такої групи, зокрема вивезення їх на інші території, в інші країни.

І майже всі ці ознаки спостерігаються зараз в Україні. Напередодні розгорнення повномасштабної війни кремлівський карлик заявив, що українського народу не існує і що Україна – це псевдодержавне утворення. Відомий дослідник Рафал Лемкін зазначав, що геноцид не обов’язково означає повне знищення нації чи етносу. Це швидше скоординована система певних злочинних дій: від знищення політичного ладу спільноти до руйнування культури, мови, традицій і життя її членів, що і здійснює росія щодо Українивпродовж своєї історії.

МЗС України в День пам’яті жертв Голодомору акцентувало на тому, що мета сьогоднішньої російської загарбницької війни не відрізняється від мети геноциду 1932–1933 років, та закликало міжнародних партнерів визнати Голодомор геноцидом українського народу. І вже понад 16 країн, зокрема Польща, Чехія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, Нідерланди, Канада, Польща, Ірландія тощо, назвали штучний голод злочином проти українців. 30 листопада цьогоріч це визнала і Німеччина. У країні доволі сильним було проросійське лобі, яке всіма можливими силами гальмувало цей процес. Тож визнання Голодомору геноцидом – доволі важливий крок, який засвідчив, що нарешті й Німеччина побачила справжнє терористичне обличчя російської федерації, яка за всіх часів і всіх імперій намагалася знищити український народ. Київ також домагається, щоб ООН визнала на міжнародному рівні вчинення росією геноциду в Україні й щоб було запроваджено кримінальне переслідування за цей злочин. Це б припинило будь-які спекуляції на цю тему з боку росії, яка називала нас братами й постійно “по-братськи” намагалася знищити. Визнання на міжнародній арені нинішніх злочинів проти українців геноцидом буде сприяти також посиленню санкцій проти росії, а отже, і збільшенню її ізоляції у світі та припиненню кровопролитної війни.

На жаль, ні ООН, ні ОБСЄ, ні інші міжнародні організації не здатні сьогодні припинити цю ганебну бійню, тож виникає нагальна потреба в переформатуванні ключових міжнародних структур і створенні нової системи світової безпеки. Й Україна буде брати активну участь у всіх цих процесах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.