By 
Триває російсько-український воєнний конфлікт, у якому світ здебільшого підтримав Україну. Проте є кілька країн, які стали на бік Росії, – це Білорусь, Сирія, КНДР і Еритрея. На Генеральній Асамблеї ООН вони проголосували проти резолюції, що засуджує російську агресію. Деякі держави від голосування утрималися, серед них – Китай.
Сьогодні КНР є доволі потужною країною з розвинутою економікою, що претендує на лідерські позиції у світі. У нинішніх реаліях це ще й ситуативний союзник Росії. Ще напередодні війни генеральний секретар Китаю Сі Цзіньпін підтримав позицію РФ щодо подальшого нерозширення НАТО на схід, а також зазначив, що Київ має виконувати Мінські домовленості. Проте у відносинах із Москвою Пекін керується насамперед власними прагматичними національними інтересами і вважає себе лише її партнером. КНР активно експлуатує енергетичні ресурси Росії, які отримує майже за собівартістю. На Далекому Сході й у Сибіру Китай контролює сотні тисяч гектарів землі, які передані йому в довгострокову оренду. Сьогодні Пекіну зручно бути партнером Росії, проте він дотримується політики багатовекторності, тож йому економічно вигідно співпрацювати також і зі США та ЄС. Вони постачають у КНР високотехнологічну продукцію, а Пекін натомість експортує до них низку своїх товарів.
Китай активно співпрацює й з Україною, зокрема у сфері агропромислового виробництва й металургії. Тому коли Росія розпочала війну, КНР зайняла нейтральну позицію, заявивши, що вона підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, але розуміє також і Росію, яка історично пов’язана з українськими землями й хоче безпекових гарантій нерозширення НАТО. Найімовірніше, Китай, як і деякі західні країни, думав, що Україна впаде за два-три дні, Путін встановить тут маріонетковий режим, який буде й надалі постачати в КНР продукцію за низькими цінами. Мабуть, Путін пообіцяв усе це Сі Цзіньпіну під час їхньої останньої зустрічі, тому генеральний секретар і підтримав очільника Кремля в його майбутній агресії проти України, але за умови, що той не розпочне напад раніше, ніж завершаться зимові Олімпійські ігри.Путін дотримався обіцянки, і Пекін спочатку не засудив агресію проти нашої країни. Але ситуація почала виходити з-під контролю Кремля, війна затягнулася на тижні і триватиме далі. Китай уже також починає зазнавати певних збитків. Оскільки суттєва частина його вантажів у Європу йшла через Білорусь, яка сьогодні також бере участь у воєнних діях проти України, транзит китайських товарів зменшився. Окрім того, посівна кампанія в Україні перебуває під загрозою, тож Китай може недоотримати суттєву частину аграрної продукції.
КНР також не хоче підпадати під санкції США і ЄС. Річ у тім, що Америка та Євросоюз забороняють експорт у Росію високотехнологічної продукції навіть від третіх сторін, а оскільки Китай і далі торгує з РФ, то може потрапити під санкції західного світу. Тому нещодавно після переговорів з Е. Макроном і О. Шольцом Сі Цзіньпін заявив, що він хоча й не засуджує агресію Росії, проте виступає проти продовження військових дій і закликає до проведення переговорів між Україною й Росією.
Загалом Китай виграє від війни в Україні, оскільки Захід, який раніше був зосереджений на протистоянні з КНР, тепер перемкнувся на Росію. Західні країни, наклавши санкції на РФ, зокрема ввівши ембарго на російську нафту й газ, зазнають також певних економічних втрат. А Китай навпаки здобуде перевагу, оскільки Росія, яка не зможе постачати свою продукцію в європейські країни, буде скеровувати її в КНР. Китай уже отримує майже за собівартістю російську нафту й газ. До того ж після виходу із Росії сотень найбільших західних компаній їхнє місце займуть китайські фірми, які будуть майже монополістами на російському ринку.
У геополітичному плані Китай використав Росію, щоб відстежити реакцію Заходу на напад на Україну. Якби провідні західні країни не консолідувалися й не наклали потужних санкцій на РФ і та змогла б перемогти Україну чи бодай захопила низку ключових українських міст, то Китай, імовірно, розглядав би можливість нападу на Тайвань. США, Японія, Австралія, Великобританія є союзниками Тайваню, у разі китайської агресії вони б його підтримали, а відтак могла б розпочатися Третя світова війна. Але після невдачі Росії в Україні Китай відмовився від цього сценарію. Тайвань нині також посилює свою обороноздатність. Він надав гуманітарну допомогу Україні й уважно вивчає український досвід протидії Росії, щоб використати його в разі китайського нападу.
Пекін також занепокоєний, що США та Європейський Союз дуже швидко консолідувалися для протидії російській агресії. Китаю вигідна поліцентричність, коли ключові центри сили роз’єднані й кожен грає тільки за себе. Це дало б йому змогу поступово посилювати свої позиції. А об’єднання Заходу, навіть ситуативне, йому невигідне, тому, найімовірніше, Китай не буде відкрито підтримувати Москву.
Можливо, Пекін навіть прагне, щоб Росія була слабкою, оскільки в цьому разі він просто перетворить її на сировинний придаток і ринок збуту своїх товарів. Тому Сі Цзіньпін і підіграв імперським прагненням Путіна, запевнивши його у своїй підтримці, підштовхнувши до злочинної агресії проти України, а насправді лише реалізовував свої далекоглядні плани щодо послаблення Росії і привласнення її ресурсів.
Однак Путіну тікати нікуди. Якщо російський народ не прокинеться й не скине злочинну владу кремлівського карлика, відправивши його в Гаагу, то Путін стане слухняною маріонеткою Пекіна, як Лукашенко став маріонеткою Москви. Тож кремлівський диктатор, який так прагнув відродити “Велику Росію” і врятувати її від неонацистів та натівської загрози, який так любить грати в геополітичні ігри, сам себе переграв, загнавши в геополітичний куток. Путін також охоче всіх повчає й розповідає всім, як він добре знає російську історію. Читав би він краще російську класику, зокрема “Казку про рибалку і рибку” Олександра Пушкіна, у якій амбіційна бабуся дуже хотіла володарювати над усім світом, а опинилася біля розбитого корита.
