By 
Нещодавно лідер Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив на Петербурзькому економічному форумі, що він не визнає незалежності “ЛНР” і “ДНР”. Цим він викликав обурення Росії, яка вимагала від союзників з ОДКБ підтримки своєї політики й завжди прагнула відігравати панівну роль на пострадянському просторі. РФ у відповідь обмежила експорт казахської нафти, тимчасово зупинивши діяльність Каспійського трубопровідного консорціуму, який спільно належить Росії й Казахстану. Це рішення ухвалив Приморський районний суд Новоросійська, посилаючись на нібито виявлені екологічні порушення.
Казахстан не налаштований відступати під тиском Росії й буде оскаржувати це рішення. Крім того, Токаєв під час Катарського економічного форуму знову наголосив на тому, що він визнає суверенітет і територіальну цілісність України. Він також відмовився від російського ордена Олександра Невського, яким нагороджуються іноземні лідери за розвиток відносин із Росією. Президент Казахстану пояснив це тим, що не хоче діставати іноземні нагороди, перебуваючи на високій посаді, щоб не мати залежності від інших країн. Так Токаєв суттєво підвищив свій політичний рейтинг усередині країни й на міжнародному рівні, який знизився після залучення російських військ для придушення протестів у Казахстані. Сьогодні Токаєв починає позиціювати себе як сильного й незалежного національного лідера – і йому це вдається. Його заяви схвально сприймають як західні, так і азійські країни, зокрема Китай.
Чи означає це те, що він стає прихильником України? Тільки частково. Казахстан прагне бути потужним регіональним лідером, тож намагається дистанціюватися від агресивної політики Росії. Касим-Жомарт Токаєв розуміє, що якщо його держава підтримуватиме путінський режим, то рано чи пізно на неї поширяться західні санкції, що суттєво послабить її економіку. До того ж останнім часом Росія використовує Казахстан як ринок збуту своїх товарів і купівлі іноземних, які заборонені в РФ, а також насичує його рублями, купуючи тенге й намагаючись обійти європейські санкції. Це, звісно ж, не подобається казахському керівництву.
Казахстан також розуміє, що Росія може спрямувати проти нього свою імперську політику, тому останнім часом великі зусилля були спрямовані на підтримку казахської культури й мови, щоб зменшити відсоток російськомовного населення й щоб Путін не мав приводу для його “захисту”.
Ця держава намагається посилити відносини з Китаєм, який має суттєві геополітичні інтереси в Центральній Азії й готовий вкладати значні кошти в Казахстан, одну з найбільших країн регіону, за умови його внутрішньополітичної стабільності. Казахстан також зацікавлений у розвитку відносин із ЄС та США, але вони співпрацюватимуть лише в тому разі, якщо він не буде підтримувати політику Росії. Тому Касим-Жомарт Токаєв вчиняє стратегічно правильно, заявляючи на весь світ, що, на відміну від рашистів, поважає норми міжнародного права.
У відповідь натимчасове зупинення Каспійського трубопровідного консорціуму Казахстан заявив про наміри диверсифікувати маршрути експорту своєї нафти, зокрема з використанням Транскаспійського маршруту, який оминає Росію, пролягаючи через акваторію Каспійського моря. Токаєв доручив за можливості залучити до розв’язання цього питання інвесторів Тенгізського нафтового проєкту, серед яких є американські корпорації Chevron та ExxonMobil. І США, зважаючи на останні заяви казахського лідера, найімовірніше, підуть на зустріч його проханням.
Отже, останнім часом Казахстан щораз більше виходить із російської орбіти. Це, звісно ж, не означає, що він повністю припинить усі відносини з РФ, оскільки торговельне партнерство між країнами є достатньо потужним. Але економічно Казахстану вигідніше співпрацювати з Заходом і Китаєм, реалізуючи політику багатовекторності.
