By 
Нещодавно очільник зовнішньополітичної служби ЄС Жозеп Боррель заявив, що Євросоюзу потрібно вибудовувати власну оборонну стратегію і створювати свої збройні сили. На його думку, сьогодні ЄС втрачає геополітичну суб’єктність і зменшує свій вплив на світовій арені. Зокрема, він згадав про створення оборонного союзу AUKUS (США, Австралія, Великобританія), у якому належно не враховані інтереси ЄС. Водночас міністерка оборони Франції Флоранс Парлі заявила про важливість посилення французьких збройних сил, які мають бути готові до ведення війни високої інтенсивності. Чи закликають у такий спосіб європейські високопосадовці до створення власної системи оборони й повної незалежності від військової допомоги США?
Дискурс про оборонну автономію ЄС не є новим. Так, очільник Франції Еммануель Макрон після приходу до влади заявив, що європейці мають опиратися більше на власні збройні сили, щоб не бути абсолютно залежними від НАТО. Німецька канцлерка Ангела Меркель також про це згадувала, проте переважно в період правління в США Дональда Трампа. Очільник Білого дому активно впроваджував політику ізоляціонізму і вважав, що Америка не має втручатися в різноманітні конфлікти в певних регіонах світу, а натомість повинна зосередитися на своїх внутрішніх проблемах. Він також критикував європейські країни за те, що вони недостатньо фінансують НАТО, оскільки левову частку грошей Альянсу надавали саме США. Усі ці заяви Трампа зрештою викликали відповідну реакцію європейських політиків.
Водночас нинішні розмови про формування автономних європейських збройних сил спричинені насамперед створенням оборонного альянсу AUKUS, спрямованого проти Китаю. Франція від цього дуже програла, оскільки не отримала вигідного замовлення від Австралії на будівництво підводних дизельних човнів. Окрім цього, країна мала й іміджеві втрати в Тихоокеанському регіоні, також їй не подобається дещо зневажливе до неї ставлення з боку США та Австралії. Оскільки Франція хоче активізувати свої позиції в Тихоокеанському регіоні та в Африці, де колись мала низку колоній, деякі французькі та європейські політики роблять антинатівські та антиамериканські заяви.
Але чи справді європейські країни почнуть створювати власний оборонний союз? Найімовірніше, що ні, оскільки для цього потрібно здійснити низку організаційних кроків і забезпечити суттєве фінансування спілки. Європейські країни здебільшого до цього не готові, оскільки навіть не всі з них сплачують обов’язковий внесок для фінансування НАТО – 2% від ВВП. Потрібно буде також створити відповідну інфраструктуру, організувати штаби, забезпечити ефективне функціонування підрозділів. А окрім того – змінити відносини з НАТО: заявити про вихід із блоку чи розробити особливості співпраці двох об’єднань.
У ЄС уже діють деякі оборонні союзи. Зокрема, у 2017 році було створено проєкт PESCO, який підтримали 23 європейські країни, діяльність яких спрямована здебільшого на співпрацю у сфері оборони та розроблення озброєнь. Вони планують реалізувати приблизно 10 спільних проєктів, зокрема сформувати єдине Європейське медичне командування, Центр підготовки офіцерів і загальноєвропейську стратегію кібербезпеки. Окрім того, в Європі діє також Вишеградська група (Польща, Чехія, Угорщина і Словаччина), створена для посилення економічної та оборонної співпраці між країнами, але не спрямована проти НАТО.
На думку Жозепа Борреля, збройні сили Євросоюзу не мають конкурувати з НАТО. Вони повинні підсилювати ЄС в умовах активізації сучасних глобальних викликів, зокрема й щодо протидії Росії, яка постійно створює джерела напруги навколо Європи – наприклад, у Сирії, Лівії та Малі. Боррель також вважає, що потрібно й надалі опиратися на США як на головного військового союзника. За його словами, новий стратегічний підхід ЄС до глобальної політики буде сформульований у концепції “Стратегічний компас ЄС”, яку найближчим часом спільно вироблять європейські країни.
