By Ще давні греки зауважили небезпеки, коли демократичний устрій є під контролем осіб, що не мислять принципами прозорості та суспільного добра: політичні партії, що борються за владу, маніпулюють своїми громадянами, створюючи штучні конфлікти, а лідери, що ту владу здобули, приймають такі закони, при яких вони б затвердили своє панівне становище, обмеживши права і свободи громадян.
Керманичі ставлять на чолі інституцій не чесних і мудрих людей, а тих, яких легше контролювати. У такий спосіб вони створюють псевдодемократію — вибір без вибору. Тоді джерелом влади стає не народ, а державні інституції.
Така ж ситуація, коли влада закрилася сама в собі для особистого збагачення, а не виконувала місію служіння народу, спричинила українські революції. Основні суспільні інституції, як-от сім’я, місцеві громади, середній клас, зруйнувалися. Проблема циклічного занепаду полягала в тому, що після революцій громадяни знову користувалися послугами установ, власниками яких є корумповані олігархи. Водночас ті можновладці, що створювали проблеми, згодом очолювали проведення реформ.
Чи є в Україні громадянське суспільство? Воно було завжди. Навіть під час тоталітарних режимів люди об’єднувались у незалежні від влади рухи, організації й товариства. Засновані державою громади, як-от спілки письменників, поетів, інтелігенції чи церкви, також часто виходили з-під впливу владних інституцій. У Радянському Союзі тоталітарна система не задовольняла потреби нижчих ешелонів комуністів, до того ж утворювалися паралельні середовища, наприклад, “цеховики”, які підпільно виробляли значно якісніші товари й послуги, ніж на державних підприємствах.
Попри тотальний контроль, держава не могла повністю вплинути на родини, які зберігали традиції та обряди, культуру та ідентичність. Усе це згодом посприяло проголошенню незалежності.
Саме громадянське суспільство (середній клас, церковні діячі, добровольські рухи, спортивні та патріотичні організації, регіональні еліти) було рушієм двох останніх революцій в Україні. До того ж досі детально не досліджено вплив на формування нових громадських рухів останньої хвилі мігрантів, кількість яких сягає 10 мільйонів. Вони “годували” свої родини та забезпечували їхній добробут незалежно від державних соціальних програм.
Рівень громадянського суспільства визначає і ступінь достатку. Чому ж при такій самій демократичній Конституції деінде закони працюють ефективно, а в нас ні? Проблема тут не в написанні законів, а в наявності еліти та провідників, що бажають добра своєму народу та максимально дотримуються взятих на себе зобов’язань. До того ж громадянське суспільство в європейських державах має функцію ревізії й контролю, тому перешкоджає багатьом зловживанням. Формуванню українського громадянського суспільства сприятиме безвіз із Європою, адже люди зможуть порівняти ефективність законів; дієвими є також програми навчання та обміну досвідом, зв’язки між різними неприбутковими організаціями, співпраця щодо захисту прав людини тощо.
Становлення громадянського суспільства в Україні розпочалося ще в 1991 році і триває досі. Наразі важко сказати, чи цей процес підходить до завершення. Проблеми діяльності громадянського суспільства є у всіх країнах, навіть у розвинутих. Є навіть така закономірність: щойно руйнується середній клас підприємців та науковців, відбувається підвищення податків, поширюється популізм, відразу можна говорити про зменшення впливу громадянського суспільства, що може призвести до соціальних вибухів.
Українські активісти ще не досягли високих результатів, не демонтували старі пострадянські інституції, не демонополізували всі сфери життя. Причиною цього є висока конкуренція серед громадських організацій, що свідчить про їхню незрілість, як суспільних провідників. Цьому суперництву, зокрема, сприяють різноманітні гранти, які надають активістам кошти, але не будують культуру солідарності. До того ж учасниками громадських організацій часом бувають псевдодіячі, створені та профінансовані очільниками олігархічних груп. Заходячи в систему влади, такі “активісти” стають продовженням хаосу чи штучних конфліктів, сприяють “приватизації державних органів”.
Що потрібно для формування громадянського суспільства в Україні?
Медіа. Одним із головних каналів для просування ідей громадянського суспільства є інтернет. Телебачення ж залишається маніпулятором, адже спрямовує людей на пошук емоцій, а не на аналіз подій. Глобальна мережа також має деякі недоліки, наприклад, поширює напівправду чи фейки, що є частиною інформаційної війни. Вона ж, зі свого боку, руйнує здорові цінності й культуру солідарності заради монопольного панування.
Захист природних соціальних інституцій. Громадянське суспільство — це сукупність недержавних організацій, які захищають права, волю та інтереси громадян, насамперед природних інституцій — сім’ї та громади. Однак конфлікти серед місцевих об’єднань, які не можуть вибрати авторитетних лідерів, перешкоджають розвиткові громадянського суспільства.
Культура соціально-економічної взаємодопомоги. Багато організацій і товариств фінансуються з грантових програм. Тому, коли закінчується фінансування, проект закривають. Але ж сенсом діяльності активістів є не конкретні заходи, а формування зрілого громадянства, яке б могло фінансувати себе самостійно, планувати час і діяльність навколо себе. Наприклад, нас легко об’єднати, щоб зібрати гроші на побудову церкви. Чому ж ми не можемо згуртуватися, щоб відновити стадіон чи навести лад у своєму місті? Для цього громада потребує здорової щоденної культури співпраці, моральних цінностей та авторитетів.
Гармонія прав і обов’язків. Акцент на правах, гарантованих державою, деформує розвиток активного громадянства. Суспільство має пам’ятати про обов’язки, інакше відбуватиметься постійна зміна одних популістів на інших. Українці все більше усвідомлюють особисту відповідальність та ініціативу, створюють соціальні компанії, кластери та еко-підприємства, об’єднуються з громадськими активістами.
Чим вища культура громадянського суспільства, тим більше люди потребують тієї форми влади, при якій держава виконує функцію не планування розвитку, а створення системи внутрішньої та зовнішньої безпеки. Якщо ж прихильників та учасників громадянського суспільства недостатньо, виникають державні монополії, розвиваються різноманітні ідеології (комунізм та соціалізм), люди чекають на “соціополітичних” месій замість того, щоб змінювати країну разом.
Для формування громадянського суспільства потрібно усвідомити фразу Джона Кеннеді: “Не питайте, що ваша країна може зробити для вас — питайте, що ви можете зробити для своєї країни”.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
