By 
Нещодавно відбулися спільні російсько-білоруські військові навчання “Захід-2021”, у яких узяли участь приблизно 200 тис. військовослужбовців з обох країн. Президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що цей захід організовано у відповідь на ворожу політику країн НАТО та ЄС, які загрожують білоруським національним інтересам.
Ворожою державою він вважає й Україну. Лукашенко зазначив, що він поважає “братній народ”, але, на його думку, політика чинної української влади є недружньою щодо його країни. Саме тому ці військові навчання мали б показати світу, що Мінськ за підтримки Москви зможе дати відсіч будь-якому агресору.
Однак усе це є швидше популістською риторикою президента, оскільки справжньою загрозою для Білорусі є не ЄС, а Росія, що хоче повністю поглинути сусідню країну. Перед Лукашенком стоїть складне завдання: постійно заручатися підтримкою Кремля, щоб утриматися в президентському кріслі, а водночас не допустити політичного об’єднання з Росією, оскільки це також означатиме кінець його влади.
Під час зустрічі цього місяця лідери Білорусі та Росії домовилися про створення єдиного оборонного простору для обох країн, посилення економічної співпраці та про більшу інтеграцію в газовій сфері – російські компанії укріплять свої позиції на білоруському газовому ринку. Усі ці поступки Лукашенка означають посилення інтеграції двох країн в економічній, енергетичній та оборонній галузях, де Білорусь уже суттєво залежить від Росії. Але домовленостей про політичне об’єднання так і не було досягнуто, оскільки Лукашенко не хоче остаточно втратити владу. Тож хоча Росія й підтримує Білорусь, але не повністю довіряє її президентові. Так, Лукашенко просив у Путіна 3 млрд доларів, а отримав лише 600 млн.
Кремль намагається посилити свій тиск, щоб змусити Лукашенка активніше йти на політичну інтеграцію. Водночас у білоруського лідера є дедалі менше простору для політичних маневрів. Якщо раніше він загравав із ЄС і навіть говорив про можливу євроінтеграцію, то після масових протестів білорусів, що їх підтримало багато демократичних країн, він орієнтується переважно на Росію. Москва натомість хоче, щоб Білорусь повністю від неї залежала, тому і тримає білоруського президента “на повідці”.
Отже, Лукашенко буде при владі, допоки його правління вигідне Путіну. Щойно він набридне Кремлю, його можуть замінити на когось іншого. Проблема лише в тому, що Росія поки що не знайшла гідного претендента на цю посаду, який би зрадив білоруські інтереси й погодився на повне злиття двох країн.
