By 
Українці Далекого Сходу – одна з етнічних громад на території Азії, що сформувалась історично. Зробила значний внесок в освоєння й розвиток краю, займалась активною політичною діяльністю після Жовтневого перевороту. У 1917-1922 рр. на Далекому Сході існувала Українська Далекосхідна Республіка.
Сучасна українська діаспора краю – це здебільшого нащадки перших переселенців кін. ХІХ – поч. ХХ ст., а також фахівці, що переїхали з УРСР під час промислового розвитку регіону. За даними перепису населення 2010 року, українці є другою за чисельністю етнічною групою Далекосхідного федерального округу (154 954 осіб)[1], і третьою – у Сахаланській області. Мешкають українці навіть на Курильських островах, приналежність до Росії яких оскаржує Японія.
Як зазначає Олексій Волович[2]:“На перший погляд, здавалося б, де Курильські острови, і де Україна? Який зв’язок між ними? Але виявляється, що в цьому глобалізованому світі все справді взаємопов’язане. У наш час ми нерідко буваємо свідками, коли наслідки будь-якої резонансної події в одному кінці світу виявляються в іншому. Наприклад, стосунки Росії з Японією на сході і з Україною на заході.
Україну і Японію зближують дві схожі проблеми – окупація Росією української та японської територій: в Україні – це Крим і частина Донбасу, і в Японії – 4 південні острови Курильської гряди. Як і Японія, Україна послідовно відстоює повернення анексованого Криму і окупованої частини Донбасу в своє правове поле. Японське керівництво рішуче підтримує прагнення Києва відновити територіальну цілісність України. Будучи учасницею “Великої сімки”, Японія незмінно солідарна із Заходом щодо політики антиросійських санкцій у відповідь на агресію Росії в Україні.
Японці не випадково пов’язують свою територіальну проблему Курильських островів з російською агресією проти України, оскільки обидва ці прецеденти щодо зміни територіальних кордонів Японії і України виникли внаслідок застосування військової сили з боку Росії (СРСР) і мають бути розв’язані з урахуванням ідентичних міжнародних правових підходів”[3].
8 червня 2018 року у Києві відбулась міжнародна конференція “Порушення Росією міжнародного права: наслідки для світу”, організована Центром дослідження Росії. У конференції взяв участь японський експерт, професор університету Кобе Гакуін Йошіхіко Окабе, який стверджував, що більшість жителів Курильських островів, окупованих СРСР у 1945 році, є українцями, які були примусово переселені після окупації.“Хоча це мало відомо, кажуть, що насправді зараз приблизно 60% мешканців Північних островів (Ітурупу, Кунаширу, Шикотану і Хабомаю) є українцями. Дійсно, під час мого візиту туди було багато людей з прізвищами, що закінчується на “-ченко”, – сказав Йошіхіко Окабе.
Він також закликав українців не користуватися російською назвою “Південні Курильські острови” і називати їх не “Південними Курилами”, а використовувати японську назву “Північна територія Японії”. “Називати острови “Південними Курилами” означає визнати ці острови територією Росії. Я думаю, називаючи їх “Північна територія Японії”, ми зможемо звернути світову увагу до того, що японська територія була незаконно окупована Росією”, – зазначив професор[4].
Незгода між Японією та Росією щодо приналежності південних островів Курильської гряди – Ітурупу, Кунаширу, Шикотану і Хабомаю – виникла в результаті окупації островів радянськими військами в 1945 році під час японсько-радянської війни. До окупації острови входили до області Немуро префектури Хоккайдо. Після війни вони були інкорпоровані до складу Південнокурильського району Сахалінської області. Японія не визнає російського суверенітету над островами і вважає їх своїми. Зокрема, під час підписання Сан-Франциського мирного договору 1951 року із союзниками Японія під тиском відмовилася від Курил та Південного Сахаліну, однак не визнала радянського суверенітету над ними. СРСР, правонаступником якого є Росія, Сан-Франциський договір не підписав, вважаючи Курили своїми на підставі домовленостей союзників під час Другої світової війни. Вирішення суперечки в міжнародних судових інстанціях Росія блокує. Територіальний диспут є головною перепоною для укладання мирного договору між Японією і Росією після Другої світової війни, який країни впродовж 73 років так і не підписали. Формально держави досі перебувають у стані війни.
Напередодні візиту В. Путіна до Японії у грудні 2016 р. російські ЗМІ активно обговорювали плани Кремля щодо зміцнення військової інфраструктури на Сахаліні й Курильських островах, зокрема можливості базування сил Тихоокеанського флоту на острові Матус. 22 жовтня 2016 р. міністр оборони РФ С. Шойгу повідомив про плани РФ побудувати військову базу на Курилах. У листопаді того ж року Росія розмістила на островах Ітуруп і Кунашир в безпосередній близькості від японської території на островах Ітуруп і Кунашир в безпосередній близькості від японської території ракетні комплекси “Бастіон” та “Бал” з надзвуковими ракетами оперативного призначення.
Очевидно, такі кроки Кремля слід розцінювати як вагомий аргумент у переговорному процесі з Японією щодо північних територій та застережуючий сигнал для ЗС США. Щодо цього О. Волович зауважив: “Значною мірою показову мілітаризацію Росією Курильських островів, на мій погляд, також слід розглядати як підвищення Кремлем ставок у торзі з Японією: так і бути, ми приберемо наші ракети з островів Ітуруп і Кунашир, а ви вже, будь ласка, подумайте про інвестиції в нашу інфраструктуру на Далекому Сході і на Курильських островах.
Росії з її незначним ВВП (3,7 трлн дол. станом на 2015 р.) проти величезної території в 17 млн км2 особливо складно створювати, розвивати і підтримувати промислову інфраструктуру в Сибіру і на Далекому Сході (70 % всієї території РФ), де щільність населення становить 2 особи на км2, тоді як у сусідніх Китаї та Японії – 140 і 337 осіб на км2 відповідно. Водночас населення Сибіру і на Далекого Сходу становить всього 20 млн осіб[5] та постійно зменшується в межах 100 тис. осіб на рік. Сумарний ВВП Китаю і Японії становить 24,1 трлн дол. (Китаю – 19,3 трлн дол., Японії – 4,8 трлн дол. станом на 2015 р.), що в 6,5 разів більше, ніж ВВП Росії. Що стосується людських ресурсів Китаю, то загальновідомо, що за цим показником він посідає перше місце в світі – 1 373 млн осіб, що майже в 10 разів більше, ніж у Росії – 142 млн осіб. Але можливо не всі знають, що на території Японії (378 тис. км2), яка в 45 разів менша, ніж територія Росії, мешкає 126 млн осіб, що співставно з населенням Росії. Ці нескладні розрахунки дають нам підставу стверджувати, що без залучення китайських і японських людських та фінансових ресурсів Сибір і Далекий Схід приречені на деградацію. Тому експансія Китаю і Японії в Сибіру та на Далекому Сході неминуча. Питання тільки в одному – в яких формах і темпах це відбуватиметься?”
Після незаконної анексії Криму Росією Токіо рішуче підтримав Київ і приєднався до всіх західних санкцій проти РФ. Японський уряд призупинив консультації з Кремлем про пом’якшення візового режиму, ввів персональні санкції щодо 23 російських громадян і заборонив поставки в Росію зброї і військових технологій. “Персонами нон ґрата” у Японії стали також особи з оточення Путіна і представники “ЛНР/ДНР”. П’яти російським банкам– “Ощадбанку”, “Зовнішекономбанку”, ВТБ, “Газпромбанку”і “Россельхозбанку” – закрили можливість придбання японських облігацій для страхування ризиків.
Що може означати для РФ відмова від суверенітету над Курильськими островами і чому Кремль іноді піднімає цю проблему, сідаючи за стіл переговорів? Насамперед, звернемо увагу на природні ресурси. На острові Ітуруп є поклади високоякісних залізних, титанонадієвих руд, золота та срібла, на інших островах, зокрема на Кунаширі, є запаси напівцінного каміння, цинкової і свинцевої руди, лімонітової руди найвищої якості, що містить титан, фосфор, вісмут. До того ж акваторія і шельф Курильських островів є ключовими місцями видобутку морепродуктів для рибної промисловості.
Прихильники “единой и неделимой” наполягають на тому, що передача Курильських островів Японії є небезпечною для територіальної цілісності імперії, а в геополітичному сенсі перетворює Охотське море на кшталт Каспійського, тобто у велике замкнуте водоймище, яким зараз для України є Азовське море. На їхню думку, російський військово-морський флот, що базується в портах Охотського моря, буде відрізаний від Тихого океану. Тільки два проливи – Крузенштерна і Буссоль – мають достатню глибину (понад 1700 і 1400 м.) і ширину (більше 50 і 70 км) між чотирма островами Курильської гряди, а тому спроможні пропустити в Тихий океан сучасні підводні атомоходи (водомісткістю до 24 тис. т).
Тому у Кремлі вважають, що втрата Курильських островів завдасть шкоди не лише економіці РФ, але й геостратегічній присутності Москви в Тихоокеанському регіоні. Ще одним агрументом проти повернення островів Японії є ймовірність порушення Ялтинських угод та перегляду кордонів Азії й Європи.
Колись статус Курильських островів, як тепер і з Кримом, навіть не обговорювався. Це була “исконно русская” територія, якою Кремль й не гадав поступитися. Однак Росія несподівано погодилася сісти за стіл переговорів. Що змусило торкнутися проблеми Курильських? Очевидно, що дефіцит людських, трудових, інноваційних, інвестиційних, фінансових ресурсів. Ще у листопаді 2016 року, перед візитом В. Путіна в Японію, дефіцит державного бюджету РФ становив 1,58 трлн рублів, тому зрозуміло, що в Кремлі кинулися шукати шляхи мінімізації видатків. РФ гостро потребує технологій та кредитів. Японія може допомогти їй у цьому, але звісно ж пов’язуватиме це із вирішенням проблеми Курильських островів. До того ж РФ, яка з 2014 року не має міжнародно визнаних кордонів, захоче виторгувати в Заходу Крим в обмін на Курили.
Чому ж Японія так зацікавлена у поверненні Курильських островів? Найперше, це значно б підвищило міжнародний авторитет країни. По-друге, для Японії, бідної на мінеральні ресурси,– це економічна вигода, адже більшість родовищ корисних копалин на островах ще нерозвідані. До того ж володіння Курильськими островами надало б ВМС США та Японії вільний вихід в Охотське море та дозволило б здійснювати контроль над стратегічно важливими зонами, тим самим не допускаючи розгортання сил Тихоокеанського флоту РФ.
Поки ситуація з Курильськими островами непевна, 11-15 вересня 2018 р. Росія, Китай та Монголія проведуть на Далекому Сході масштабні військові навчання “Схід-18”. З боку Росії у майбутніх маневрах буде задіяно 200 тис. військовослужбовців Центрального і Східного військових округів РФ, кораблі Північного і Тихоокеанського військово-морських флотів, повітряно-космічні сили Росії, три десантно-штурмові бригади; з Китаю – 3 тис. військовослужбовців, щонайменше 400 одиниць військової та спеціальної техніки, майже 30 літальних апаратів. Про збройні сили Монголії поки не повідомляють. Керуватимуть навчаннями представники Східного військового округу РФ і Північної зони бойового командування КНР, які створять для цього спільний штаб.
Ймовірно, цими навчаннями РФ хоче продемонструвати світові, а зокрема США і Японії, що міжнародні санкції на неї не діють, а у бюджеті предостатньо коштів для майбутніх військових авантюр. Кремль намагається шантажувати США і Японію військово-політичним зближенням з Китаєм, якщо санкції продовжаться.
До таких очікувань РФ не можна ставитися без частки скепсису. Військові навчання РФ та її партнерів, зокрема й торішні російсько-білоруські навчання “Захід-17”, не зробили Захід поступливішим. США навпаки збільшують військові витрати, інвестують у розробку нових видів озброєнь для стримування Росії.
Саме тому майбутньому поколінню молодих українських політиків слід серйозніше поставитися до невикористаного геостратегічного, геополітичного, геоекономічного потенціалу Зеленого Клину, який постав зусиллями попередніх поколінь, що й досі ідентифікують себе як українці.
[1]Вікіпедія: Українці Далекого Сходу
[2]Волович Олексій – директор одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень,кандидат історичних наук, політолог, арабіст, дипломат.
[3]Тут і далі цитуємо за: Волович Олексій. Курильські острови і Україна
[4]Укрінформ: Японський експерт каже, що на Північних Курилах більшість населення – українці
[5]За деякими даними у Далекосхідному регіоні проживає всього 6,3 млн. осіб
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
