By Відомий історик, журналіст, редактор, автор низки історичних книг Данило Яневський – про еліту, українське масонство і майбутнє країни
– Ви автор низки книжок з історії українського масонства, де зібрано матеріали про причетність багатьох історичних постатей до “вільного малярства”. Це натяк для сучасників? Для чого ви зробили таку велику роботу?
– Мені було цікаво, хто створив простір, який ми знаємо як “Україну”. В нас же як пишуть: у такому-то році було створено такий-то університет. А хто його засновував, які люди? Або пишуть: Сошенко та Мокрицький “вирішили” викупити Шевченка, – а це абсурд. Шевченко був кріпаком, продати його могли тільки за наказом імператора. Хто мав вплив на імператора? І чому? Такими були мої питання. А ще такі: хто і як будував міста? Наприклад, за яким принципом було побудовано “верхній” Київ чи Одесу? Чому це відбувалося саме так, а не інакше? І тоді я вийшов на цю тему, бо зрозумів, що масонські ложі в умовах царської Росії були інструментом самоорганізації політичного класу. Бо попередні інструменти, як то сеймики часів Речі Посполитої, були знищені. І тоді значна частина шляхти, яка одномоментно опинилася в умовах російської окупації, пішла в ложі, які об’єднали елітні групи дворян – військових, інтелектуалів, чиновників, митців, літераторів…
– Чому українці не можуть створити своєї еліти, навіть коли стали державним народом?
– Всупереч поширеній думці в 1991 році Україна не отримала можливості розвинутися в демократичну, правову, цивілізовану державу. За незалежність проголосували українські комуністи і рухівці, у яких були зовсім різні цілі. Комуністи хотіли убезпечення свій режим від впливів Єльцина, якого вони вважали демократом і антикомуністом. Рухівці ж хотіли реалізувати споконвічну мрію про створення держави за будь-яку ціну, не ставлячи питань, хто і в який спосіб буде нею управляти.
Там не було елітних груп, бо їх послідовно викорінювали ще з часів окупації першої Речі Посполитої, тобто від 1772 р. На російському престолі від того часу і до 1917 р. змінилося сім імператорів, за яких на території України (без Галичини) впроваджувалося сім різних адаптаційних моделей, сім різних способів ліквідації “старих” елітних груп, які пам’ятали попередні демократичні часи. Результат – винищили елітні групи, а ті, які не потрапили під удар, були абсорбовані російською імперією.
Еліта за визначенням має своєю функцією – служіння. Кому? Народу. Країні. Ніяких елітних груп на підрадянській Україні не було і тепер немає. Вона народжується, на мою думку, тільки зараз на сході, вона виросте з крові війни. Зараз в нас немає еліти, є політичний клас. Але вона, хоч дуже поволі, та формується: мистецька, письменницька, військова…
Вони творять свої смисли, армія проливає кров і теж творить нові моральні імперативи, вони інші, ніж попередні. Це радикально інше покоління, яке виросло в світі незалежної України й Інтернету. Саме Інтернет має сьогодні вселенський статус і творить нову реальність – технологічну.
– Коли в Україні ця нова еліта зможе впливати на ситуацію? Роки, десятиліття?
– Це питання поколінь. Воно [покоління – прим. авт.] вже народилося, а перебере владу, думаю, десь через 25-30 років. Це оптимістичний прогноз. А песимістичний – ніколи. Бо не може рости дерево без коріння. Тут все коріння було обрубане. Процес виникнення нових еліт пришвидшився б, якби наш політичний клас надав громадянство всім вихідцям з України та їхнім нащадкам. Це люди іншої культури, ментальності, інтелекту – іншого способу мислення. Вони б запропонували нові модулі поведінки. Але це означало б смерть нашої політичної верхівки, тому та ніколи на це не піде.
