By 
Буддисти кажуть, що людина є своєрідною машиною з перероблення інформації, а оскільки інформація – це нескінченний потік, у якому годі знайти початок чи якусь стабільну опору, то й немає сенсу шукати константну особистість. Іншими словами, ми є такими ж мінливими, як світ навколо, і “я” пообіднє вже не зовсім таке, як “я” ранкове. Єдине, що ці різні “я” об’єднує – це ментальна звичка приписувати свідомості, крізь яку проходить це море інформації, якусь стабільність.
Часом для опису людського “я” використовують метафору веселки – ми ніби її бачимо й маємо концепцію на позначення цього фізичного феномена, але насправді в цьому немає жодної цілісності, лише сукупність чинників, які створюють певний ефект. Ми знаємо, що є “его”, себто оця концепція себе (людина як веселка), яка і є причиною багатьох страждань, оскільки для того, щоб виокремити якесь “я” (створити ідентичність), треба відділити його від інших, тобто провести операцію обрізання й сепарування. Але насправді ми не є такими відокремленими від інших, тож світ навколо не має задовольняти всі наші потреби чи страхи.
Хай там як, ні духовні практики-схимники, які спостерігають власні думки й намагаються отримати доступ до незахмареної “чистої свідомості”, ні вчені, які “копирсаються” в мозку, довго не могли знайти якесь особливе місце, де ховається людська ідентичність. В інтернеті я натрапив на статтю, яка твердила, що одна ділянка мозку має ключове значення для нашої здатності формувати й підтримувати свою ідентичність, до того ж як зараз, так і під час роздумів про майбутнє. Це був переклад статті Роберта Мартоне “Як наш мозок зберігає наше відчуття себе” (How Our Brain Preserves Our Sense of Self), яку він надрукував у журналі Scientific American наприкінці минулого року.
Роберт є науковцем, спеціалістом із дослідження нейродегенерації мозку. У вільний час він мандрує на байдарках і перекладає англійською італійську літературу епохи Відродження. Не дивно, що свій текст він починає із метафори подорожі, твердячи, що ми всі мандруємо в часі. Щодня ми отримуємо новий життєвий досвід, унаслідок цього формуються незліченні нові зв’язки між нейронами мозку, які пристосовують цей досвід до нашого “я”. Здається, ніби щодня ми наново збираємо самих себе, а точніше – конструкцію свого “я” в часі. “Клеєм”, який скріплює її елементи, є наша пам’ять. Але нові дослідження свідчать, що ключовим чинником для творення ідентичності є не лише пам’ять, а й думання про майбутнє. Ми навідуємо минуле через наші спогади, а потім подорожуємо в майбутнє, уявляючи, що може принести завтра або наступний рік. Коли ми це робимо, ми думаємо про себе теперішніх, згадуємо, ким ми були колись, уявляємо, якими ми будемо.
Учені намагалися дізнатися, у якій частині мозку відбуваються ці процеси. Результати своїх досліджень вони надрукували в журналі Social Cognitive and Affective Neuroscience. Науковці аналізували вентральну медіальну префронтальну кору (vmPFC) головного мозку, у якій (найімовірніше) і переплітаються минуле, сьогодення й майбутнє нашого мислення. Для дослідження вони використали ефект самопосилання (самодовідки, англійською self-reference effect) – це тенденція людей кодувати інформацію по-різному залежно від того, чи їхнє “я” до неї причетне. Тобто коли людей просять запам’ятати інформацію, яка пов’язана з ними персонально, то швидкість запам’ятовування підвищується, працює “ефект самодовідки”. Для дослідження вибрали сімох добровольців, які мали ушкодження головного мозку в зоні vmPFC, і порівняли їх із контрольною групою з восьми осіб, які мали інші травми мозку, а також із 23 здоровими людьми. Усі учасники напередодні експерименту пройшли ретельну нейропсихологічну перевірку, яка підтвердила, що різні когнітивні навички, зокрема мова й короткочасна пам’ять, у всіх них були в межах норми. Зіставляючи ці групи, учені змогли встановити, чи травми в ділянці vmPFC впливають на “ефект самодовідки”.
Звичайно, такі розвідки треба вміти інтерпретувати, що і зробив Роберт Мартоне у своєму тексті для Scientific American. Він каже, що цей експеримент допомагає нам з’ясувати, як відчуття людської ідентичності залежить від функції мозку в зоні vmPFC. Під час попередніх досліджень цієї ділянки людей здебільшого просили реферувати до минулого. Тоді активація цієї зони була не більшою, ніж під час розгляду якогось іншого приватного (пов’язаного з ідентичністю) сюжету. Ділянка vmPFC активувалася тоді, коли людина думала про майбутнє. Це свідчить, що наше минуле “я” здається нам чужим, ніби це інша особистість. Одна з ідей, яку висунули вчені, полягає в тому, що, можливо, ми не дуже доброзичливі в наших судженнях про своє минуле й можемо використовувати його найперше для створення позитивного образу себе в сьогоденні. Інакше кажучи, оскільки ми можемо розпізнавати недоліки в “структурі” свого минулого, ми схильні віддалятися від людини, якою колись були. Отже, звернення до сьогодення й майбутнього є центральним для розуміння того, як мозок і думки формують поточну ідентичність.
Дослідження показують, що зона vmPFC важлива для збирання деталей сьогодення й конструювання майбутнього, що будується на наших спогадах. Префронтальна кора мозку утворює мережу, яка бере участь у плануванні майбутнього. До цієї мережі входить гіпокамп, структура мозку, яка є центральною у формуванні епізодичної пам’яті й може відстежувати послідовні події в часі. Активність гіпокампа свідчить про важливу роль структур мозку, які забезпечують роботу пам’яті та водночас формування образу майбутнього. Ми часто думаємо про пам’ять як про безпристрасний записний пристрій у системі мозку, однак деякі вчені тепер характеризують її як певну форму уяви. Тобто ми не пригадуємо минуле – ми його уявляємо. Хоча є суперечки щодо того, чи думання про майбутнє є виключно людською рисою, зрозуміло, що “мислення майбутнім” суттєво вплинуло на життя та еволюцію людини як біологічного виду. Тепер ми знаємо, що ця здатність розміщена у вентральній медіальній префронтальній корі vmPFC і що вона, можливо, сприяла розвитку мови, відіграючи ключову роль у взаємодії людей. Завдяки таким дослідженням ми тепер маємо краще уявлення про те, де в мозку “ховається” одна з основних характеристик, що творить людську свідомість і “я”, відповідає за конструювання персональної ідентичності.
Еволюція подбала про те, щоб творчість і майбутнє були важливішими для ідентичності людини, ніж минуле.
