Deep Nostalgia – щабель прогресу, весела забавка чи небезпечний фейк?

Deep Nostalgia – щабель прогресу, весела забавка чи небезпечний фейк?
 У численних науково-фантастичних творах часто знаходимо епізод контакту героїв із голографічними зображеннями, зокрема й давно померлих людей. Типові реакції персонажів під час такої зустрічі – короткочасний переляк, який змінюється подивом і навіть захватом.

Голографічні зображення – це послання, що надають живим унікальну інформацію, незнані до того факти з історії. Часто в голограмах просто зафіксована пам’ять про давно померлих людей, які за цілком реалістичної проєкції є напівпрозорими, тобто не надто натуралістичними. У всіх цих творах голограми-послання поставали безумовним свідченням переможної ходи науково-технічного прогресу та нових можливостей людини, здобутих завдяки поступу технологій.

Однак навіть вигадливі автори-фантасти не завжди могли передбачити напрямок розвитку технологій. Нині штучний інтелект надає до послуг сміливих та амбітних винахідників безмежні можливості. Тож виникає спокуса ними скористатися, не надто замислюючись, який вигляд і які наслідки матиме результат.

У 2019 році компанія Disney випустила повнометражний анімаційний фільм “Король Лев”. За допомогою новітніх технологій автори створили надзвичайно реалістичне рухоме 3D-зображення героїв-тварин. Стрічка мала успіх, але водночас дістала чимало критичних відгуків за “надмірну натуралістичність”. Цей ефект спричинив дискомфорт і навіть переляк у цільової аудиторії фільму – дітей. Не дивно, бо анімація – це не лише технологія, а найперше – певна умовність зображення, що і є визначним для цього виду мистецтва. Автори “Короля Лева”, захопившись можливостями технологій, проігнорували базовий естетичний принцип.

Нещодавно на генеалогічному сайті MyHeritage з’явилася програма Deep Nostalgia (глибока, а точніше – сильна, потужна ностальгія). За допомогою цього інструмента можна “оживити” фотографії, тобто анімувати зображення. Люди на світлинах починають злегка крутити головою, на обличчі з’являється міміка. Відео створюється за допомогою штучного інтелекту, технологія має надзвичайно промовисту назву Deep Fake, тобто “глибокий, потужний фейк”.

У матеріалі BBC про цю програму повідомляється, що уряд Великої Британії вже почав розглядати законодавство щодо використання технології “глибоких фейків”. Чужими світлинами та їхнім “оживленням” можуть скористатися злочинці, і наслідки цього передбачити поки що неможливо.

Творці нового цифрового продукту погоджуються із тим, що їхня розробка може викликати різні емоції, проте наголошують на благородній меті – найперше йдеться саме про ностальгію, про “повернення до життя” предків. Також запевняють, що саме із поваги до пам’яті та емоцій користувачів не намагалися “озвучувати” новостворені анімовані зображення.

Розробка “пішла в народ” і, звичайно ж, користувачі почали застосовувати її на власний розсуд: анімовані старі фото, “оживлення” портретів президентів, “Мони Лізи” Леонардо да Вінчі… Також недочули перестороги розробників про “озвучення”, й ось уже в інтернеті крутять головами та бадьоро виспівують приспів пісеньки попгрупи видатні композитори-класики. До нового тренду активно долучаються вітчизняні, навіть поважні медіа та інституції: ось уже з нагоди дня народження постає “оживлений” Кобзар, музейні колективи починають анімувати свої колекції портретів різних діячів, князів і гетьманів тощо. Хвилі “оживлених” зображень несуться просторами інтернету, у соціальних мережах десятки тисяч уподобань і поширень, а скоро, здається, будуть мільйони.

Спрацьовує природна реакція користувачів самостійно випробувати технологічну новинку. Напевно, розробники проєкту радіють та переповнюються гордістю за свій винахід, тим паче, що витрачено, мабуть, чимало часу, сил і коштів. Проте варто звернути увагу на реакцію користувачів, яку насправді можна описати всього кількома короткими словами: “Ги-ги, прикольно!”, що нагадує реакції Еллочки з твору І. Ільфа та Є. Петрова “12 стільців”.

Закономірно напрошується запитання: “оживлені” портрети чи світлини історичних діячів і класиків несуть якусь нову інформацію про їхнє життя, особливості поведінки, звички й побут, додають врешті-решт щось якісно нове в прагненні зрозуміти, якими саме були ці люди?

Тож яким словом можна означити нову технологію? Здається, що новомодним поняттям “фіча”, яке аж ніяк не корелюється зі словом “винахід”, бо “фічі” за тим же сленгом виключно “викатують”. “Фіча” також не вписується в загальноприйнятий процес науково-технічного прогресу, бо технологія наче є, а от науковості – зась, прогрес сумнівний і поготів.

До того ж штучний інтелект застосовує стандартизовані алгоритми, що здатні створювати лише усереднену міміку, а згодом, можливо, і жести. То як це пов’язано із ностальгією, пам’яттю про предків чи близьких людей, які пішли в засвіти? Світлини рідних людей стають матеріалом для забавки, і це відверто відгонить блюзнірством в ейфорії й масовому захопленні черговою “фічею”.

Головне тут – бажання будь-що спробувати й самому неодмінно помацати. Як уже не раз було в історії людства, руки стрімголов несуться попереду голови, і це насправді лякає. Користувачі радіють і беззастережно ведуться на новий “симулякр”, відверту імітацію й підробку, знову підтверджуючи в такий спосіб відому тезу про нездатність технології додавати розуму, виховувати чи позитивно впливати на відчуття смаку, посилення відповідальності.

Звичайно, не всі люди в цьому одностайні: лунає критика, сумніви та перестороги, дехто навіть слушно зазначає, що ця “фіча” насправді моторошна. “Оживлені” фотографії покійних людей викликають стійкі асоціації з фільмами про зомбі, де внаслідок техногенних катастроф, які здебільшого є непередбаченими наслідками розробок вчених, з’являються оживлені мерці, абсолютно недружні до живих людей. Відповідно до жанру, завжди є сцена зіткнення героя віч-на-віч із зомбі-другом чи родичем. Відносна подібність зомбі породжує ілюзії, що перед ним все ще жива людина. Проте це не так, адже “оживлений” рухається неприродно та видає нехарактерні для живих звуки. Все-таки властиві живій людині почуття, пов’язані зі спогадами та пам’яттю, здатні зіграти злий жарт, і це призведе до загибелі. А після того постає вже новий зомбі.

Складається враження, що по-дитячому зачаровані новою “фічею” маси користувачів беруть участь у створенні цифрового “Зомбіленду”, до того ж із надзвичайною активністю, демонструючи водночас повну інфантильність, бо не замислюються про наслідки.

Щодо творців Deep Nostalgia, то пам’ять підкидає ще одну асоціацію – із романом Мері Шеллі “Франкенштейн”, що має ще і другу назву – “Сучасний Прометей”. Талановитий вчений і винахідник, як і міфологічний Прометей, вирішив кинути виклик богам і, керуючись благородною метою побороти смерть, – оживити мерця. Результат експерименту відомий – вчений створив монстра.

Книжка Мері Шеллі вийшла два століття тому й досі залишається популярною, за її мотивами також зняли чимало фільмів. Франкенштейн уже давно асоціюється із надзвичайною агресією й жорстокістю, а ще це ім’я означає потвору, зроблену бездумно й безпечно начебто розумною й талановитою людиною, яка не змогла контролювати створене нею зло. Цікава й надзвичайно важлива деталь – у романі монстр не мав імені. Насправді Віктором Франкенштейном звали вченого, і ця підміна імен у колективній свідомості теж виглядає закономірно й напрочуд символічно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *