By Українські патріоти задля виправдання невдач із державотворенням чи з несвідомістю народу часто послуговуються аргументами історичного упослідження, пригноблення чи й часткового винищення «цвіту нації». Однак, пояснення сучасних проблем України фактами комуністичних репресій проти інтелігенції, священиків чи заможного селянства, або знищення патріотів німецькими нацистами чи польськими шовіністами, буде неповним і недостатньо переконливим, якщо не взяти до уваги ще одного аспекту. Йдеться про те, що всі ці та інші процеси, котрі відбувалися на території сучасної української держави, призвели до масової деморалізації населення в цілому, а українців зокрема.
Деморалізація – це відкидання моральних норм, нехтування правилами і законами, зневажання традицій тощо. Деморалізація не є чимось сенсаційним у новітній історії, але насправді велетенських масштабів на українських землях цей процес набрав із встановленням більшовицького режиму. Більшовики, які зруйнували систему суспільних відносин та ієрархію, «відмінили» релігію та «викинули на смітник історії» патріархальні традиції, не зуміли їх остаточно замінити новими цінностями. Спроби, звичайно ж, були. Але з червоного мішка із написами «мір, труд, май», «влада народу», «всесвітня революція», «освоєння космосу» і т.д, і т.п., дуже швидко вилізло шило добре знаної корупції, експлуатації, примусу і поліційних репресій. Прикриваючись лозунгами «країни робітників і селян», більшовицькі партійні еліти швидко зайняли місця в царських палатах та панських квартирах; затуляючись гаслами про «побудову комунізму», радянські репресивні органи загнали мільйони людей до каторжної праці; відмахуючись різними членськими квитками, партійці створили систему кумівства та непотизму для своїх.
Деградація тривала довго, йшла повільно, але розвивалась послідовно. Спочатку люди почали забувати про Бога і «богом дану владу» з відповідною системою цінностей. Потім втратили віру в комунізм і обіцяні ним справедливість, рівність, свободу. Згодом швидко розчарувалися в очікуваннях щодо західних «визволителів від комунізму». Останньою, мабуть, впала віра в планову економіку та непереможність СРСР.
А далі вже все пішло гостро по похилій вниз. «Парад незалежностей», з якими не дуже й було відомо, що робити. «Ліхіє 90-тиє» з їх бандитизмом і шахрайством, зі створенням нового панівного класу із спільноти вчорашніх ідейних комуністів та кримінальних злочинців. І нарешті «національні демократії» з їхніми викривленнями та перекосами: з безкарною олігархією, з безпомічним робітничим класом, з безбожними церковними активістами, з безпринципними націоналістами, з бездарними знаменитостями etc. Багато з них, до речі, безпосередньо винні у поширенні деморалізації, адже за різних нагод вони продавали своїм довірливим шанувальникам «облігації довіри», які швидко виявлялись нічого не вартими.
В результаті пересічна людина не має довіри ні до жодної з гілок влади, ні до преси, ні до армії, ні до церкви, ні до інтелігенції. Відповідно, немає в суспільства й моральних авторитетів. Якщо й є, то дуже вже вузько середовищні і зовсім невпливові.
Деморалізовані суспільства з правом голосу є чудовою знахідкою для різного типу шахраїв, адже у своїх виборах – чи то влади, чи то конфесії, чи то керівника ОСББ – вони не використовують моральних критеріїв. Тільки критерії особистих симпатій і власної вигоди. А з цим якраз досвідченим аферистам їх найлегше «обвести навколо пальця». І хоч процес цей триває вже десятиліттями, його більш ніж очевидні результати проявили себе в нашій країні упродовж останніх десяти років. Кульмінацією можна було б вважати останні президентські вибори, якби ми знали, що нас чекає в майбутньому. Скоріш за все, нічого доброго. Чому?
Проблема в тому, що деморалізація, як і біда з прислів’я, не приходить сама – вона йде в парі з також вже очевидною деінтелектуалізацією суспільства. Бути тупим і безсоромним уже не тільки можна, але це стало навіть своєрідним модним трендом. Звичайно ж, це світові тенденції, а не тільки українськи, однак це для нас слаба втіха. Бо, як правильно пише Єшкілєв: «Провінційність України нас не врятує, тому що загальна цивілізаційна відсталість лише сприяє тим, хто хоче перетворити нашу країну на крейзі-соціум, стурбований технічно делегованими «з верхів» проблемами, які описуються деякими дослідниками як «гуманітарний шлак».
В тому то й проблема, що деморалізація і деінтелектуалізація суспільств може стати підставою для їхньої майбутньої дегуманізації з метою впровадження якогось різновиду «нового світового порядку», де потрібно буде вирішити проблему зайвий людей. І дійсно – скажуть майбутні світові еліти – які ж можуть бути моральні чи гуманітарні бар’єри, коли потрібно впорядкувати існування цього аморального, тупого і безсоромного бидла?
Звучить трохи жорстко – погоджуюсь, але не так вже й фантастично. Хіба не подібний підхід використовували свого часу фашисти і нацисти? Гляньмо й на кілька фактів з сьогодення: Комуністична партія Китаю, яка теоретично прокламує комуністичні ідеали, на практиці є жорстоким і безоглядним експлуататором умовного мільярда китайців. Наркомафії у латино-американських країнах з «революційними і антикапіталістичними» режимами є практично рабовласниками для більшості населення, яке примушують працювати на плантаціях коки. А що вже й казати про Африку?
Думаєте Україні до цього далеко? Гадаєте, що пересічного деморалізованого українця можна налякати картинами майбутнього, коли його нащадки з безплатними чіпами в головах і з дармовими чіпсами в руках будуть бігати від крутого реаліті-шоу до модного флешмобу, від майданного караоке до стадіонного спортивного дербі? Їхнє майбутнє – воно таке.
А наше? Що робити тим, хто хотів би уникнути такої долі? Звичайно ж творити нову спільноту, яка може стати і системою самозахисту, і місцем самозбереження, і останнім засобом порятунку. Спільноту позаетнічну і позаконфесійну, спільноту людей, які саме за моральними критеріями оцінюватимуть дійсність, а передусім – свої слова і дії.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
