День закоханих у країні нещасливих людей

День закоханих у країні нещасливих людей
Те, що в Україні День святого Валентина припадає на переддень Стрітення, – це простий збіг. Але який же чудовий, значущий збіг. Згідно з народними віруваннями на Стрітення зима зустрічається з літом. Водночас, за поширеними легендами, святий Валентин був патроном закоханих і сам закохався незадовго перед стратою. Закоханість – це теж момент зустрічі сірого холодного періоду життя людини без любові з новим етапом, який забарвлює нашу дійсність різними кольорами і приносить в неї теплий подих обіцянки справжньої любові. Тож тим двом дням просто пасує бути поруч, навіть якщо такий збіг надто красивий, щоб бути правдою.

Якщо народні вірування у магію Стрітення слабнуть через все очевидніші кліматичні зміни, то на потребу людини відчувати себе закоханою не може вплинути ні глобальне потепління, ні вічна мерзлота. Але День закоханих нині однаково потребує захисту – і від церковного догматизму, і від безсоромної комерціалізації. Перший обов’язково нагадає, що святий Валентин ще й оздоровлював епілептиків та інших психічно неврівноважених; а другий неодмінно запропонує якусь “святкову” профанацію на кшталт знижки на сир у формі серця. Але захистити “свято закоханих” зокрема, як і культ закоханості загалом, не може ні держава, ні армія, ні суд. Можуть тільки люди, які, незалежно від віку, сімейного стану чи суспільного статусу, зберігають і плекають в собі здатність закохуватись. 

Ця здатність, хоч і є природною та зароджується всередині людського єства, все-таки залежить від багатьох зовнішніх чинників: війни чи миру, бідності чи заможності, здоров’я чи хворобливості тощо. Загалом від усіх тих чинників, з яких складаєтьсяпоняття людського щастя. А з цим, як ми знаємо, в нашій країні є чималі проблеми. У світовому рейтингу щастя Україна займає п’яте місце з кінця, тобто українці є одним із п’яти найнещасніших народів світу.

Що ж, нічого дивного: у нас є і воєнний конфлікт, і масова бідність, і з пандемією коронавірусу наша влада не дуже дає собі раду. Поширеною є думка, що коли ні в державі, ні в суспільстві, ні на роботі людина не знаходить “світлих сторін”, то намагається відшукати відраду в затишку сімейного щастя. Але ця думка не справджується у випадку українців. За даними компетентних організацій і фахівців, у нашій країні впродовж останніх років склалася катастрофічна ситуація з розлученнями. Вони твердять, що за останні кілька років в Україні цифра реальних розлучень коливається в межах 50-70%. Це означає, що кожна друга пара, або й дві з трьох, що їх ми іноді бачимо з усміхненими обличчями на весільних фотосесіях, розійдуться впродовж п’яти років спільного життя. 

Тобто сотні тисяч різних “валентинок” – подарованих 14 лютого паперових і віртуальних сердечок, серцеподібних прикрас, тістечок та й сирів – пішли коту під хвіст. Користь від них отримала тільки сфера комерції. Зрештою, отримуватиме і надалі, адже розлучення – це не смерть. Люди й далі шукатимуть своїх “половинок”, знову будуть закохуватись, вкотре даруватимуть “валентинки”. 

Водночас мало хто з них зможе пояснити суть легенди про святого Валентина. А суть така: його “валентинкою” були слова любові, написані на клаптику паперу й адресовані незрячій дівчині, яку він вилікував від сліпоти силою свого кохання. Наперекір усім обставинам: і в’язниці, і неминучій смертній карі. Люди, які розуміють цю легенду, ніколи не дозволять зовнішнім чинникам зробити себе нещасливими. Українцям такого розуміння, здається, бракує, але воно їм украй необхідне. Як, зрештою, і День святого Валентина. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *