Дерусифікація: адмірал Нахімов

Дерусифікація: адмірал Нахімов
Чорне море… Болгари звуть його Чорно море, англійці – Back Sea, італійці – Mar Nero, французи – Мer Noire, німці – Schwarzes Meer, турки – Кara Deniz, але суть його одна – безодня “чорних” несподіванок.

Арабські і грецькі джерела VIII ст. називали Чорне море Руським, а наших предків – русами, оповідали про знаменитий шлях “із варяг у греки” і його морський відтинок від Дніпро-Бузького лиману, вздовж берегів Криму, до Таматархи (Тмутаракані).

  Перша третина ХVII століття ознаменувалася морськими походами козаків уздовж чорноморського побережжя аж до турецьких берегів. А вже 1618 року в Стамбулі за ініціативи турків відбулася конференція за участі представників Франції, Нідерландів, Італії щодо вироблення спільної стратегії протистояння експансії козацького флоту.

Перемоги козаків змусили турків ще в 1649 році укласти “угоду визнання”, що дозволяла українцям вільно плавати Чорним та Середземним морями, купців звільняла від мита й податків, наміснику “Війська Запорозького і народу його” дозволяла перебувати в Стамбулі з відповідними почестями й у безпеці тощо. Московитам же довелося чекати ще 125 років, щоб з ними заговорили за одним столом. Та і хтозна, якими були б умови Кючук-Кайнарджицької угоди (1774 р.), якби козаки не допомогли російській армії громити яничарiв, роблячи їх “зговірливішими”. У 1775р. запорожці отримали за це “нагороду” – ліквідацію Січі. Багато козаків пішло на Кубань, менше – за Дунай чи на службу до столиць та містечок.

Ось така передісторія появи на світ Павла Нахімова.

Морський полководець, герой оборони Севастополя, адмірал Павло Нахімов народився 23 червня (5 липня) 1802 р. у с. Городок Смоленської губернії в сім’ї небагатого поміщика, секунд-майора Степана Нахімова.

Уперше прізвище Нахімових згадується в документі, датованому січнем 1666 року. У 1915 р. В. Л. Модзалевский висунув версію походження слобожанських Нахімових (прямими нащадками яких є Нахімови, що оселилися на Смоленщині) від Андрія Нахименка, який жив у Полтаві у II пол. XVII ст. Приблизно в 1670 році він переселився в Охтирку.

За іншими даними, засновник українського роду Нахімовських – генеральний писар Війська Запорозького Федір Нахімовський, котрий служив у найближчому оточенні гетьмана Івана Мазепи. За Пилипа Орлика Нахімовський був послом у Криму. Про його успіхи на дипломатичній ниві свідчить те, що уряд Франції призначив йому щорічну пенсію. Помер і похований у 1758 році в Бахчисараї.

Цілком імовірно, що нащадки Федора Нахімовського, які перейшли на російську службу, змінили родинне прізвище на Нахімов. Наприклад, у документах часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор’я фігурує підпоручик Охтирського полку Тимофій Нахімов.

Офіційний короткий родовід адмірала Нахімова вперше був опублікований у 1895 році у виданні “Російські родовідні книги” князя Лобанова-Ростовського. А вже в 1915 році в праці “Літопис історико-родовідного товариства в Москві” вийшло окреме дослідження щодо походження його роду. В обох виданнях йдеться про те, що предками Нахімових є “малоросіяни”.

Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, зокрема, свідчить: “Нахімови – дворянський рід, що походить від Мануїла Тимофійовича Нахімова, малоросійського сотника. Онуком Мануїла був сатирик Акім Миколайович Нахімов, а серед правнуків відомими є герой Севастополя Павло Степанович і його брат Сергій Степанович (1805-1872 рр.), віце-адмірал і член морського генерал-аудиторіату. Рід Нахімових занесений до I і II частин родових книг Смоленської і Харківської губерній”.

Ось як описує українське коріння Павла Нахімова мариніст Олександр Зонін у праці “Життя адмірала Нахімова”: “З переляком і розгубленістю переводить Федоська Василівна свій погляд з портрета на портрет в маленькій вітальні. Художник написав діда і прадіда Степана і Якима Нахімових, сотника Мануйла і запорожця Тимофія, на повний зріст; на обох яскраві жупани, у обох хижі горбоносі обличчя, однаково стискаються сильні пальці на ефесах оголених кривих шабель. Розбійні лики! А тут ще Яким Матвійович у вечірню пору збільшує бабин страх своїми розповідями про українську козацьку старовину, про битви з ляхами і татарами, пожежі та пекельні тортури”[1]. Очевидно, саме на таких портретах та історіях з минулого відбувалося становлення майбутнього морського полководця, героя оборони Севастополя, якому сидилось стати “видатним російським полководцем”.

Герой Наваринської битви (1827), Синопского бою (1854) царський адмірал Павло Нахімов, який досі залишається втіленням бойового духу і відваги, має зайняти своє місце серед українських полководців. Ми повинні пам’ятати свою історію, своїх героїв, адже недореанімована імперія вкотре хоче переписати минуле за власним, кремлівським сценарієм.

[1]Зонин А. Жизнь адмирала Нахимова

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ