By 
Під час закріпачення, русифікації, а згодом й тотального поневолення українців російські чиновники спотворили безліч українських прізвищ: Горбачі, наприклад, ставали Горбачовими, Чуйки – Чуйковими, а Чехи, що жили на Слобідській Україні впродовж кількох століть, – Чеховими.
“Я народився в мальовничому українському місті Таганрозі”, – пише Антон Чехов у дореволюційній автобіографії. Згодом, уже в радянський період, ця фраза з документу зникла, адже Таганріг відійшов до РРФСР. У 1902 році, розмовляючи на Білій дачі в Ялті з М. Горьким і Б. Лазаревским, А. Чехов зізнавався: “Я справжній малорос, у дитинстві я не говорив жодною мовою, крім малоросійської”[1].
Батько Чехова переїхав у Таганріг у 1844 році із села Ольховатки Воронезької губернії, де їхній рід жив із кінця ХVII століття. Від початку ХХ століття до 1916 року до України входили землі південних Курщини та Вороніжчини, де здебільшого мешкали нащадки козаків Острогозького полку. За свідченнями науковця Ф. Д. Заставного, “в Острогозькому повіті, наприклад, частка українців становила понад 90% усього населення”[2].
Коли народився Антон Чехов, Таганріг був звичайнісіньким українським містечком: у школі, церкві та різних офіційних установах люди розмовляли “понятным языком”, а вдома чи із сусідами – українською. Антон Чехов зростав та виховувався в українському середовищі. Дослідник Михайло Шевченко, зокрема, пише: “Радісними подіями в непривабливому дитинстві Антоші були також поїздки влітку, на канікули, у село Княже кілометрів за вісімдесят від Таганрогу. Там жив дід, Єгор Михайлович Чех, виходець із Воронезької губернії”[3].
Товариш А. Чехова з гімназії П. Сергієнко згадує, що “…найулюбленішим заняттям майбутнього письменника в селі було перебування в людській, де українська куховарка чудово готувала “затірку” й де був постійних притік поденних робітників і робітниць із їхньою своєрідною мовою і звичаями. Він цілими годинами розмовляв із ними, слухав їхні чудові українські пісні, брав участь у їхніх жартах та іграх, милувався чудесними зорями… І коли наприкінці літа доводилося повертатися знову в Таганріг, то деякий час хлопець сумував і нудився, наче залишив у Княжій частину своєї душі”.
Молодша сестра Чехова, Марія Павлівна, яка називала себе “хохлушкою”, розповідала, що в молоді літа вони часто ставили в себе дома спектаклі, зокрема Антон грав у п’єсі “Москаль-чарівник” Івана Котляревського. Однак дослідники творчості “видатного російського письменника” чомусь нечасто говорять про його коріння та українське середовище, що формувало його світогляд.
Упродовж усього життя Чехов ідентифікував себе українцем: у переписі населення 1890 р. вказав національність “малорос”, а в листуваннях називав себе “хохлом”. Він писав: “У моїх жилах тече лінива хохляцька кров…”, “Хохляцька лінь долає всі мої почуття…”, “Я хохол, я лінивий. Лінь приємно п’янить мене, мов ефір…”. У творах А. Чехова трапляється багато українізмів. У листі до О. Смагіна 30 січня 1892 р. він писав: “…а чому б і не приїхати? Поблукали б і побалакали… Хай хоронять Вас українські Феї… Будьте здоровенькі”[4].
А. Чехов описував Україну в оповіданнях “Степ”, “Щастя”, “Печеніг”, “У рідному кутку”, “На шляху”, “Наречена”, “Людина у футлярі”; прототипом головної героїні у п’єсі “Чайка” та повісті “Вогні” була актриса Марія Заньковецька.
Після подорожі українськими землями А. Чехов писав: “Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий”. Письменник відвідував Харківську й Полтавську губернії, жив у Сумах, Ялті, а у Львові в 1894 р. придбав видання творів Тараса Шевченка у двох томах. “Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко”[5], – писав А. Чехов А. Кримському.
За підтримки Михайла Грушевського в журналі “Літературно-науковий вісник” у січні 1899 були надруковані переклади семи оповідань Чехова, а в березні 1902 – семи гуморесок. У 1904 р. у Львові був опублікований збірник оповідань письменника “Змори” в перекладі Марії Грушевської. Щодо цього А. Чехов писав: “Сердечно дякую за надіслані переклади моїх творів. Будьте люб’язні, напишіть пані М. Грушевській, що, наскільки я розумію, переклади зроблені нею дуже добре, якби я знав її адресу, то поспішив би подякувати її саму”.
Порушуючи закони Російської імперії, А. Чехов розсилав друзям і знайомим зарубіжні випуски української літератури, заборонені в Росії Емським указом: “Вельмишановний Павло Федорович, надсилаю Вам для бібліотеки трохи книг і, між іншим, три номери львівського журналу “Літературно-науковий вісник”. Оскільки малоросійські журнали, що видаються в Австрії, наскільки мені відомо, не пускаються цензурою в Росію, то доведеться ці три номери тримати в бібліотеці під забороною” (із листа П. Іорданову).
Антон Чехов, як і Микола Гоголь, викривав російську дійсність із її традиційним деспотизмом та провінціалами-обивателями. У своєму щоденнику Чехов писав: “Уся Росія – країна якихось жадібних і ледачих людей: вони жахливо багато їдять, п’ють, люблять спати вдень і уві сні хропуть. Одружуються вони для порядку в домі, а коханок заводять для престижу в суспільстві. Психологія в них – собача: б’ють їх – вони тихенько повискують і ховаються у свої буди, пестять – вони лягають на спину, лапки догори й махають хвостиками…”[6].
Отже, хто такий Антон Чехов? І чи знаємо ми його достатньо, щоб називати “видатним українським письменником”?
[1] День: “Свій” серед чужих…
[2] Тут і далі цитуємо за: Народна правда: А. П. Чехов: “Дід мій був малоросом…”
[3] Хайвей: Виченд Тутс. “Дід мій був малоросом”
[4] Чехов А. П. Письмо Смагину А. И., 30 января 1892 г. Москва // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Письма: В 12 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. -М.: Наука, Т. 4. Письма, январь 1890 -февраль 1892. – М.: Наука, 1975. – С. 353.
[5] Тут і далі цитуємо за: Проза.ру: Шалюгин Геннадий. Антон Чехов и Агафангел Крымский
[6] Livejournal: Сказание пейсателя А.П. Чехова о свойствах русской души, исполненное величия, святости и красоты!
