By 
Наприкінці травня 2019 року Міністерство оборони США внесло РФ до списку країн, послугами яких заборонено користуватися при проведенні космічних запусків. Отже, Росія долучилася до таких держав, як КНР та КНДР, щодо яких вже діє заборона, а також до країн, які надають фінансову підтримку тероризму на державному рівні, а це Іран, Судан і Сирія. Це рішення торкнеться всіх запусків космічних апаратів після 31 грудня 2022 року.
Чому ж США відмовилися від “плідної” співпраці з російською ракетно-космічною галуззю? “Невеличкі” негаразди із запуском космічно-дослідницької техніки, що супроводжують Росію від дня її “незалежності”, ми виносимо за умовні дужки, адже постали значно більші проблеми, наприклад неефективність використання залучених інвестицій та аварія ракети “Союз-ФГ” на космодромі Байконур, що трапилася восени 2018 р.
За інформацією російських ЗМІ, у 2010-му “космічна імперія” здійснила 13 невдалих запусків ракет-носіїв, передусім – через збої в роботі самих ракет або розгінних блоків. Вісім таких запусків були здійснені з космодрому Байконур, три з Плесецького, по одному – з морської платформи в Тихому океані в рамках програми “Морський старт” та з нового космодрому “Восточний”, розташованого на Далекому Сході.
До аварії росіяни заробляли непогані гроші на наданні космічних транспортних перевезень – такі собі орбітальні “візники-таксисти”. NASA платила понад 70 млн доларів за місце на кораблі. Втім, монополія “Роскосмосу” відходить у минуле, адже дешевші послуги космічних перевезень вже пропонують Space X Ілона Маска та американський концерн Boeing. Невдачі Росії в космічних програмах погіршують її перспективи у цій галузі, посилюють привабливість американських проектів та створюють більші можливості для міжнародної співпраці з іншими країнами чи окремими компаніями.
Коментуючи аварію на Байконурі, яка заледве не призвела до загибелі і громадянина США – астронавта від НАСА Ніка Хейґа, президент Американської ради з питань зовнішньої політики Герман Пірчнер торкнувся й перспектив співпраці з Росією: “Я думаю, що це [аварія – прим. авт.] робить більш привабливим американські альтернативні технології, які розробляються зараз компанією SpaceX та іншими”. Експерт також зазначив, що зараз відкривається багато можливостей для міжнародної співпраці в космічній галузі, зокрема для спільних проектів України зі Сполученими Штатами та іншими країнами. У цьому контексті він позитивно відзначив наявність в Україні можливостей для розробки ракетних систем.
Ситуації з російськими космічними невдачами не виправило й створення у 2015 році державної корпорації “Роскосмос”. Москва все ж намагається прикрити космічний занепад, поширюючи пропаганду у щотижневій інформаційній програмі телестудії “Роскосмосу” і в журналі “Русский космос”. На відміну від матеріалів НАСА, тексти “Роскосмосу” здебільшого “обережні”, утаємничі, з певними обмеженнями, такі, що наганяють нудьгу. У них часто повторюються фрази: “Росія – велика космічна держава”; “надскладна інженерна споруда”; “Міжнародна космічна станція…”, “російська космічна галузь є однією з найпотужніших у світі”; “Росія беззастережно лідирує в пілотованій космонавтиці” тощо.
Також із пропагандистських програм можна дізнатися, що піонерами в теоретичному обґрунтуванні польотів в космос були російські вчені, серед яких найбільший внесок здійснив Костянтин Ціолковський. Він і “російський вчений та дослідник”, і “основоположник сучасної космонавтики”, і “великий педагог”. Та ніде у російських джерелах не згадується, що його коріння – в українській землі, а рід його бере початок від нашого земляка – Северина Наливайка. До речі, брат Костянтина Едуардовича підписувався як “Ціолковський-Наливайко”. Його предки походять з Волині – батьки К. Ціолковського народилися у селі Коростянині.
“Своїм” росіяни вважають й уродженця Чернігівщини Миколу Кибальчича – автора проекту першого у світі керованого ракетного літального апарату, здатного здійснювати космічні перельоти. У своєму проекті, розробленому за кілька днів до страти, Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, управління польотом завдяки зміні кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарату і багато інших аспектів. Він також розраховував габарити порохових шашок і камери згоряння ракетного двигуна, розмірковував над проблемами управління польотом і забезпечення стійкості літального апарату за допомогою крил-стабілізаторів, аналізував способи гальмування в атмосфері під час спуску. М. Кибальчич задовго до К. Ціолковського обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії космічного апарату, висловив ідею про можливість застосування пороху для реактивного двигуна.
Факт відкриття “російського космосу”, як і одностороннє привласнення наукових розробок, а також вчених, які їх здійснили, призвело до монополії, яка, як відомо, завжди спричиняє загнивання та, як бачимо, вибухи літальних апаратів.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
