Дерусифікація: Михайло Булгаков

Дерусифікація: Михайло Булгаков
У жовтні 2007-го в Києві було відкрито пам’ятник Михайлу Булгакову. Спорудили монумент на кошти заступника голови Київської міськдержадміністрації Дениса Басса, який пожертвував на нього 70 тисяч доларів. Раніше в столиці України на честь письменника також назвали вулицю.

   Михайло Булгаков – автор творів “Біла гвардія”, “Іван Васильович”, “Майстер і Маргарита”, “Собаче серце”, “Театральний роман”, “Рокові яйця”, “Дияволіада” тощо. Мало хто ставить під сумнів його творчі здобутки, однак Юрій Винничук, наприклад, проводить паралелі між текстами “знаменитого письменника, драматурга, театрального режисера” та творами європейських і американських літераторів.

Кажуть, що нині про Булгакова в Україні надто мало згадують і пишуть, а за радянської доби йому начебто й зовсім не давали можливості розвиватися. Та це не зовсім так. У 1926 році в МХАТі вперше поставили п’єсу “Дні Турбіних” за романом “Біла гвардія”. Після перегляду вистави Й. Сталін не приховував свого задоволення. Що ж так зачарувало диктатора? Йому, безперечно, сподобались яскраві картини приречених імперських сил, з одного боку, і карикатурних українських державників, з іншого, які гуртом не можуть протистояти переможній ході більшовиків.

Понад два десятки творів Булгакова було екранізовано: п’єса “Іван Васильович” втілилась у комедію, а за романом “Майстер і Маргарита” зняли 9 фільмів (в Україні, Польщі, Югославії, Італії, Великій Британії, Ізраїлі, ФРН, Угорщині та Росії). Отже, творчість Булгакова була й залишається популярною далеко за межами пострадянського простору.

Натомість сьогодні “самостійників” усе частіше звинувачують у тому, що вони не завжди сприймають негативні образи дійових осіб чи оцінки історичних подій на теренах України у творах Булгакова. І це все, буцімто, через те, що геніальний творець художнього слова не був … українцем.

Аналізуючи творчість Булгакова (особливо – автобіографічні доробки), не можна стверджувати, що він не був знайомий з українською культурою, історією чи мовою, котра, попри заборони, усе ж звучала на Андріївському узвозі в Києві. Та чи вважав себе письменник частиною українського соціуму? Очевидно, що ні.

На початку ХХ століття у світі відбулися глобальні тектонічні зміни, розпочався крах світових імперій та колоніальної системи. Підкорення українців росіянами відрізнялося від світової практики колоніалізму насамперед тим, що московити не дискримінували українців за етнічною ознакою, оскільки взагалі не вважали їх окремим етносом. За таких умов Київ розвивався як важливий релігійний та економічний осередок.Єпископ Тітмар Мерзебурзький, наприклад, був вражений величчю середньовічного міста. У своїх “Хроніках” він писав, що в столиці королівства – саме так він називав руську землю – понад 400 церков, 8 ярмарок і “люду незчисленна сила, що то місто велике й сильне”.

Таку велич М. Булгаков сприймав та інтерпретував по-своєму. “Господарів” Києва в “Днях Турбіних” сповнює ненависть до українців, що створюють новий світ та тероризують “російське населення цією мерзенною мовою, якої й на світі не існує”. І чим кращий М. Булгаков у таких оцінках від своїх попередників Белінського, Погодіна, Каткова, Шульгіних..?

Булгаков ніколи не приховував своєї імперської вищості щодо України. Описуючи події 1918-1919 рр. у Києві, він гротескно зобразив гетьмана Павла Скоропадського, полковника Петра Болбочана тощо. Про Симона Петлюру, наприклад, Булгаков пише так: “Петлюра. Та не було б його. Турок, земгусар, Симон. Не було. Так, нісенітниця, легенда, міраж. Просто слово, у якому злилися й невгамована лють, і жага мужицької помсти, і сподівання тих вірних синів своєї підсонячної, жаркої України… що ненавидять Москву, хоч би якою вона була –чи більшовицькою, чи царською, чи ще якоюсь”.

Шанувальники Булгаковапов’язують його українофобствоздебільшого з політичними настроями та амбіціями. Звісно, цього не заперечиш. Але якби письменник абстрагувався від Скоропадського, Петлюри, Болбочана, чи перестав би він бути українофобом? Булгаков описує протистояння росіян та українців як зіткнення високої культури та нікчемного варварства; зображує “благородних” білогвардійців, які ні перед чим не зупиняться, щоб стерти з лиця землі безнаціональних дикунів, що керуються низькими і брудними інстинктами.

М. Булгаков відрізнявся від інших письменників і поетів тієї епохи: був послідовним, намагався себе не зраджувати. Він не сприйняв революцію 1917 року, симпатизував Білому руху, ненавидів УНР. Проживши багато років у Києві, письменник не хотів бачити там нічого, крім насаджених Москвою імперських постулатів та ідеологем. Народжений у російській дворянській родині, яка переїхала до Києва з Орла, вихований на “валуєвщині”, у неукраїнських традиціях і культурі, чи міг Булгаков різко змінитись, відмовився від ілюзій старої імперської влади, від ненависті до українських змін?

У ті часи таких “інтелігентів”було багато, та й сьогодні залишилося чимало: колишні кияни, фантасти Марина й Сергій Дяченки, продюсер Олександр Роднянський та інші “діячі”“п’ятої колони”, що намагались у різний спосіб популяризувати українофобство М. Булгакова.Нині ж письменник є уособленням зруйнованого більшовиками “старого світу”, котрий ненавидів і зневажав Україну та її право на існування.

Роман “Біла гвардія” та його екранізації є незамінними для сучасної російської пропаганди. Пасквіль на Українську революцію (1917-1921 рр.) потрібен Москві, щоб показати Київ, а разом із ним і Помаранчеву революцію, і Революцію Гідності в кривому ідеологічному дзеркалі. Сучасна булгаківщина – ще одне підтвердження того, що геній, автор великих творінь не обов’язково є гідною особистістю.

Деконструкція міфу за нинішньої ситуації цілковито неуникна. Навіть і часткове прийняття булгаківських оцінок нашої історії несумісне з утвердженням української національної ідентичності.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ