By 
У Росії Михайло Кутузов відомий насамперед перемогою над Наполеоном у 1812 році. А що ж знають про цього полководця українці?
П’ять років тому під час Революції гідності та гібридної інтервенції на сході України в Бродах (Львівська область) вирішили демонтувати пам’ятник М. Кутузову. Таку ідею подав громадський діяч, поет, політв’язень-дисидент Ігор Калинець. Знесення бюсту полководця викликало негативну реакцію в прихильників “русского мира”, зокрема МЗС Росії назвало демонтаж пам’ятника “варварською русофобською акцією”.
Обурення висловили й українські діячі культури: “Все, що відбувається, засвідчує занепад культури, відсутність знань своєї історії, яку не бажають знати. […] Він [М. Кутузов – І.Р.] дуже багато зробив як для Києва, так і для України”[1]. Як не парадоксально, але “занепад культури і відсутність знань” своєї (і не лише) історії засвідчує не знесення бюсту Кутузову, а вшанування цього одіозного полководця в Україні.
У творах, присвячених франко-російській війні 1812 р., як-от “Бородіно” М. Лермонтова та “Війна і мир” Л. Толстого, закладена антитеза, що ділить світ на “чорний” (Наполеон і нікчемні французи) та “білий” (Кутузов і благородні росіяни). Завдяки історичним фантазіям М. Карамзіна та спробам надати минулій епосі шляхетності, вишуканості та епатажності письменники перетворили лузерів у героїв, а Кутузова описали як геніального полководця, “батька солдатам” і “вірного слугу вітчизни”.
Хоча постать М. Кутузова надзвичайно суперечлива, російські дослідники, керуючись ідеологічною концепцією, витвореною провладним істеблішментом, оцінюють його особистість та діяльність позитивно. Ба більше, московські історики нараховують щонайменше сім подвигів Кутузова на теренах України[2]. Перший із них – втрата ока в битві з турецькими військами неподалік Алушти. Дослідники стверджують, що саме завдяки Кутузову Туреччина не просунулася далі в “Малоросію”. Та насправді в тій битві полководець лише пошкодив око, що не призвело до втрати зору. Класичний образ Кутузова з чорною пов’язкою на скаліченому оці створили кінематографісти в 1943 році.
Другий подвиг полководець здійснив поблизу Кінбурнської коси під час російсько-турецької війни 1787-1792 рр., коли начебто врятував Миколаївський регіон від влади турецьких загарбників, відвоювавши фортецю Кінбурн. У статті “Дерусифікація: Олександр Суворов”, опублікованій 12 жовтня 2018 р., уже йшлось про бої під Кінбурном та причини поразки турків.
Після битви під Аустерліцом (1805 р.) Кутузов став генерал-губернатором Києва. На цій посаді він здійснив третій подвиг – “приструнив” злочинні банди в місті. До того ж, за твердженням російських істориків, полководець врятував Україну від французів, коли змусив Наполеона відступати до Смоленська.
Ще одна заслуга М. Кутузова – укладення Бухарестського договору 1812 року. Уповноважений султана Галіб-ефенді, а також англійські і французькі дипломати намагалися затягнути перемовини, однак Кутузов начебто зміг завершити їх за місяць до навали Наполеона на Росію. У такий спосіб, на думку російських істориків, полководець зберіг “малоросійські землі від Наполеонівських військ, а дунайська армія була перекинута для підсилення військ, що прикривали західні кордони Росії”[3].
На той час французи вже кілька разів розбивали російські сили, зокрема під Аустерліцом, де Кутузов керував союзними військами. Після цієї поразки Олександр І нагородив полководця орденом Святого Володимира і … відправив на заслання в Київ, надавши посаду генерал-губернатора. У вересні 1812 року в листі до сестри імператор напише, що не пробачив Кутузову поразки, бо підозрює, що полководець програв бій зумисно.
Сучасники генерала не вважали його ні видатним стратегом, ані порядною особою. Граф Ланжерон так описував полководця: “Кутузов… поєднував у собі спритність, хитрість і справжні таланти із вражаючою аморальністю… Його жорстокість, грубість, коли він гарячкував або мав справу з людьми, яких нема чого боятись, і водночас його підлесливість, котра доходила до раболіпства стосовно поставлених вище, непоборна лінь, яка поширювалася на все, апатія, егоїзм і неделікатне ставлення у грошових справах були протилежними сторонами цієї людини”.
Коли після М. Барклая-де-Толлі новим командувачем царської армії обрали М. Кутузова, Микола Раєвський написав: “Змінивши Барклая, який не був великим полководцем, ми й тут утратили”. Ще різкіше висловився генерал Петро Баґратіон: “Кутузов має особливий дар битися невдало”[4].
Усі ці риси військового керівника проявилися під час Бородінської битви 7 вересня 1812 року. Хоча росіяни мали чисельну (153 тисячі військових проти 130) і стратегічну перевагу, вони зазнали більших утрат, ніж французи, відступили з поля баталії і здали Москву. Унаслідок битви загинуло 58 тисяч росіян та 30 тисяч французів.
Покидаючи Москву, М. Кутузов наказав спалити запаси провізії і фуражу та вивезти вогнегасний реманент. Коли в місті спалахнула пожежа, ці розпорядження полководця стали однією з причин загибелі тисяч російських поранених, втрати матеріальних, культурних цінностей, історичних реліквій та пам’яток.
Росіяни програли Бородінську битву не лише через бездарність офіцерів і генералів, а ще й тому, що солдати не хотіли воювати за свою батьківщину. В офіційних “наказах по армії” М. Кутузова головною темою була проблема мародерства й дезертирства. У наказі № 2 від 18 серпня 1812 р. (за старим стилем) йдеться: “Сьогодні спіймані в найкоротший час розброду до 2000 нижніх чинів. Це зроблено не старанням начальників, але з допомогою військової поліції”[5].
У 1812 році селянська війна проти кріпацтва охопила половину імперії. Коли наприкінці жовтня армія Кутузова перебралася до села Тарутине, полководець не почав готуватися до нового наступу, а розсилав каральні загони[6]. Кутузов, зокрема, “прославився” жорстоким придушенням повстання ратників Пензенського ополчення. Полоненим виривали ніздрі, до смерті забивали палицями[7].
Щоби дисциплінувати підлеглих, М. Кутузов запровадив суворий поліційний нагляд за ними. Заради “слави російського народу” наражав солдатів на голод і холод, а свої задуми прикривав “військовою хитрістю й таємницею”. Як полководець Кутузов був обережним і обачним. О. Суворов так говорив про нього: “Розумний, розумний, хитрий, хитрий… Ніхто його не обдурить”.
Отже, чи варто нам вшановувати невмілого полководця, лицемірного кар’єриста, корупціонера, негідника, перелюбника, людину, що забруднила себе кров’ю невинних? “Війна все спише”, – так вважали московські історики та письменники, які творили “героїчний” образ М. Кутузова. Кремлівські пропагандисти вміло перетворюють поразки на перемоги, розставляючи своїх “бронзових” героїв в усіх країнах та континентах.
Джерела
- Олег Захарчук. Україна в планах Наполеона Бонапарта
- Залесский С. “Полководец – “скромник”. За год до войны 1812 г. Кутузов “репетировал”разгром Наполеона?”
[1]Голос ua: Носальская Ирина. Снос памятника Кутузову в Бродах – проявление невежества
[2]Don’t Panic Magazine: 5 подвигов Кутузова на Украине
[3]Русская правда: 7 заслуг Кутузова перед Украиной
[4]Український тиждень: Дмитро Калинчук. “Скажи-ка, дядя, вєдь нєдаром…” Звідки взялися основні міфи франко-російської війни 1812 року
[5]Тут і далі цитуємо за: ТроицкийН.А. Фельдмаршал Кутузов: мифы и факты.- М., 2002, с. 72–73.
[6]Понасенков Е.Н. Правда о войне 1812 года. М., 2004, с.139, 214-215
[7]Годин В. С. Антикрепостническое восстание ратников Пензенского ополчения в декабре 1812 г. // Краеведческие записки. Пенза, 1963, Вып. I, с. 25.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
