By 
Гортаючи російські словники та енциклопедії, безнадійно сподіваєшся, що автори хоча б словом згадають про його українське походження чи козацький рід відомого мандрівника, антрополога, етнографа. Вони вперто, ніби після правок цензора, називають його російським науковцем.
Натомість у працях українських авторів знаходимо, що рід знаного антрополога простежується аж до запорожця Охріма Макухи і його звитяжного правнука Степана, які були легендою і гордістю нащадків. Обох їх для Миклухо-Маклаїв уособлював гоголівський Бульба. Образ цього персонажа маленький Миколка постійно бачив у батька на столі. Згодом мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. У листі до старшого брата Сергія[1]Микола писав, що після смерті батька знайшов документ, який свідчив про їхній дворянський рід із подвійним прізвищем Миклуха-Маклайі фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами.
За даними австралійського дослідника Френка Ґрінопа[2], народився Микола Миклухо-Маклай у родовому маєтку у Малині (нинішня Житомирщина). Ранні польські, німецькі енциклопедії та австралійські джерела подають таку ж інформацію. Проте радянські та російські біографи твердять, ніби батьківщина видатного антрополога – Новгородська губернія. Чому ж тоді онук вченого Роберт Миклухо-Маклай, який мешкав в Австралії, за радянських часів двічі (в 1980 р. та в 1988 р.) приїздив не у село Язикове Новгородської губернії,а до Малина? Хай там як, а кімнату австралійських синів і внуків Миклухо-Маклая прикрашає портрет їхнього діда в українській вишиванці.
Рідня Миклухо-Маклаїв була патріотичною, українською. Батько Микола Ілліч походив зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Працював він на будівництві Петербурзької залізничної станції, та це не завадило йому культивувати в родині творчість Тараса Шевченка. Маклай-старший допоміг Шевченкові грішми, клопотався про його звільнення із заслання, за що його, інженера-капітана, звільнили з роботи. Хотіли “зухвалого малороса” судити, але “врятувала” тяжка хвороба – сухоти.
Катерина Семенівна, мати Миклухо-Маклая, походить із родини лікаря Семена Беккера, він же німець Фрідріх фон Беккер. До Росії приїхав 1812 року боротися проти ненависного йому Наполеона. Був одружений з польською дворянкою Лідією Шатковською. Дивовижно, але рід Шатковських походив від Міцкевичів, а Беккерів – від Гете. Томики обох геніальних поетів Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою.
Миколин дядько Грицько Миклуханавчався в Ніжинському ліцеї разом із Миколою Гоголем. Казав, що з його родича Назара письменник “списав” свого Андрія Бульбу. Згодом М. Миклухо-Маклай назве іменем Гоголя річку і затоку у Новій Ґвінеї.
З архівних матеріалів молодшої сестри Ольги дізнаємось, що мандрівник любив батьківщину, приїздив на Житомирщину до матері й рідні, писав статті на захист прав України та її народу (“Нотатки з приводу статті М. В. Гоголя “Погляди на складання Малоросії”, “Нотатки про природу російського гуманізму”), надсилав їх до Росії, де вони методично нищилися. І це в той час, коли царський уряд вустами Валуєва сказав, що української мови “не було, нема й не може бути”.
Микола Миклухо-Маклай про своє походження писав: “Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини ІІ було надане дворянство…” У 1884 році на запитання кореспондента газети “Sydney Morning Gerald” що свого коріння відповів: “Моя особа – живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів – гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька – Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері – Німеччини й Польщі”.
У травні 1886 р. дослідник повернувся до Росії, сподіваючись прозвітувати перед науковцями про свою багаторічну працю. У дарунок Російській академії наук М. Миклухо-Маклай віз 30 скринь безцінних речей, які назбирав за довгі роки мандрів. На кораблі “Азія” етнограф приплив до Одеси, звідки вирушив до Києва, щоб відвідати матір. Далі, заїхавши до брата в Малин, попрямував до Петербурга. Але замість сподіваного тріумфу його зустріли байдужість і нерозуміння. Скрині, наповнені опудалами тварин та предметами побуту аборигенів, було кинуто до підвалів академії на поталу пацюкам. М. Миклухо-Маклай оббивав пороги видавництв та державних інстанцій у надії видати свої праці та роздобути кошти на нові дослідження, однак все було марно.
Нині наукова спадщина “громадянина світу”[3]зберігається в музеї М. Миклухо-Маклая у Сіднейському університеті, де зібрані десятки тисяч різних експонатів, які подарував український учений австралійській академії наук.
Пам’ятають про вченого й у Малині: його іменем названий міський парк та одна із вулиць. У Малинському лісотехнічному коледжі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат дослідника – Михайло[4], діє музей Миклухо-Маклая. В експозиції є, зокрема, особисті речі вченого: книги та праці, видані за життя, матеріали, які засвідчують про його перебування в малинському маєтку матері і брата. У 1986 році, до 140-річчя від дня народження, вченому відкрили пам’ятник у Малині.
Його ім’я слушно займає одне із почесних місць у світовій науці. Немає материка, де б не побував М. Миклухо-Маклай. Його вітали у багатьох країнах, та доля мандрівникабула завжди невіддільна від батьківщини– України. Її він любив, нею пишався.
[1]Сергій Миклухо-Маклай працював мировим суддею Радомишльського повіту після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету. Радомишль (нині Житомирської обл.. на відстані 30 км від м. Малина)
[2]Тут і далі цитуємо за: Чуб Дмитро. З новоґвінейських вражень. На слідах Миклухи-Маклая. – Мельборн, Австралія. Вид-во “Ластівка”, 1977. – 128с.
[3]Титул, який ЮНЕСКО присвоїло Миколі Миклухо-Маклаю у 1996 р. з нагоди 150-річчя від дня народження.
[4]Михайло Миклухо-Маклай закінчив Київський університет Cв. Володимира і там працював викладачем
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
1 Comment