By 
Хто б подумав, що на зламі третього тисячоліття питання віри, мови та ідентичності викликатимуть гострі публічні дискусії в усьому світі. Сьогодні українське суспільство об’єднує необхідність протистояти агресії, бажання вирватися з “азіатщини” та інтегруватися в ЄС. Проблеми віри та автокефалії підняла й загострила війна, продемонструвавши в такий спосіб, яка церква підтримує Україну, а яка ні.
Противники української автокефалії, заручившись підтримкою Москви і “п’ятої колони”, докладають усіх зусиль, аби завадити об’єднанню. Водночас вони не втомлюються повторювати, що держава, тобто її очільник, не може втручатися в церковні справи, адже це “посилює напругу в суспільстві”.
У втіленні зовнішньополітичних прагнень Кремля велику роль відіграє Російська церква, а зручним плацдармом для поширення її впливу на Балкани й Західну Європу є територія України. До обов’язків церкви, зокрема, входить виховання населення в дусі імперської влади, прищеплення належності до єдиної “російської народності”, що базується тріаді С. Уварова “самодержавство, православ’я, народність”. Іншими словами, Російська церква проводить політику русифікації.
Найпослідовнішими реалізаторами тріади в церковному світі були обер-прокурори Святійшого Синоду Дмитро Толстой і Костянтин Побєдоносцев. Вони впроваджували ідею “російської державної церковності”, а православна церква тим часом сприяла русифікації. Згідно з намірами царського уряду, українське духовенство мало прищепити цю ідеологію дітям у початкових школах церковного відомства, тому навчальним закладам такого типу надавався пріоритет розвитку. К. Побєдоносцев доповнив тріаду ідеєю “духу національного православ’я”. На його думку, у зразковій початковій школі учні повинні здобувати мінімум елементарних знань, натомість навчатись боятися Бога, любити державу й поважати батьків.
Прикладом насадження цієї концепції є московські “блюстители веры”, які намагалися насадити українцям азійський спосіб мислення і світосприйняття. Одним із них був єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (до постригу – Яків Соколов). За офіційною біографією, “батьки виховували його в дусі християнського благочестя, за стародавніми російськими звичаями… До російського, рідного випромінював найпалкіші почуття й ненавидів усе відмінне”, що не стосувалося російського.
Згодом Антоній з’ясував, що “русскому духу” суперечать передусім українці, тому він прагнув змінити їх на московський лад. З вересня 1879 року він почав викладати в Київській духовній академії, де намагався “відмежовувати та оберігати юнацтво від захоплення шкідливими схильностями та безглуздими прикладами”. Через десять років, ставши єпископом Чернігівським та Ніжинським, Антоній починає реалізовувати політику К. Побєдоносцева.
У церковно-приходських школах навчали примітивним догмам, всіляко засуджуючи потяг до знань та вільнодумства. Наприклад, якщо в 1768 році на території Чернігівського, Городнянського й Сосницького повітів було 134 школи, кожна з яких припадала на 746 осіб, то в 1860 році на всю Чернігівську губернію було тільки 70 шкіл, у яких навчалося 2290 учнів, а кожна школа припадала на 17 143 особи.
За 30 років керування єпархією Антоній перевів на місце українських священиків понад 200 “благонадійних” попів із Рязанщини, які впроваджували політику русифікації. Наприклад, під час перепису населення частина українців зазначала свою національність, як “православний” або “русский”.
Єпископ Антоній намагався знищити все, що стосувалось Івана Мазепи, зокрема звелів замалювати картину страшного суду в Батуринському Миколо-Крупицькому монастирі, де попереду козацької старшини чорти гнали в пекло архієреїв та ієреїв. До нині збереглася лише тепла Спасо‑Преображенська церква (1803 р.), дзвіниця (1825 р.) та будинок настоятеля (1834 р.). З відновленням незалежності ці пам’ятки ввійшли до складу Національного історико‑культурного заповідника “Гетьманська столиця”. У 1999 р. Були проведені реставраційні роботи, з 2000 року тут діє жіночий монастир УПЦ МП.
Вивіска коло входу мимоволі наштовхує на аналогії з історичними персонажами минулого – Побєдоносцевим, єпископом Антонієм та іншими “захисниками віри”. Здається, наче вони нікуди не поділись, а перевтілилися в “п’яту колону”.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
