By 
Невирішеність соціогуманітарних та економічних проблем національного розвитку спонукає до переосмислення поняття “державного суверенітету”, пов’язаного з повноцінністю змісту та суті самої нації. Тож чи є сьогоднішня держава справді українською, чи виконує вона функції слугування та задоволення потреб суспільства? Чи маємо ми повноцінну українську націю?
Впродовж 26-ти років державне управління було спрямоване не на консолідацію чи об’єднання, а на протистояння у будь-якій сфері. Проявом таких культивованих розбіжностей є неоднозначне розуміння і тлумачення українцями свого минулого й прогнозування розвитку майбутнього, яке, на думку громадян, залежить від сусідніх країн.
Світоглядний розрив між поколіннями не несе загрози суспільству. Однак більш складні ідеологічні розбіжності з кожним роком лише ростуть, зокрема і через вплив Росії та “п’ятої колони”, яка займає панівні позиції у центральних та регіональних структурах влади й управління. Йдеться про розрив між різними носіями державотворчих ідеалів, між представниками імперської та колоніальної нації. Спільну мову не можуть знайти не лише представники одного покоління, що воювали на різних фронтах Другої світової, але й їхні нащадки. Тож попри стохастичну полуду, протистояння між борцями за самостійність і носіями ностальгії за імперією, що стоїть на шляху українського поступу, все ще триває.
Якщо влада не може зробити для народу щось корисне, то виправдовує свою нездатність тим, що суспільство не готове до свободи і незалежності, воно позбавлене традицій демократії, культури приватної власності і, зрештою, почуття громадянської гідності, тому і не могло бути готовим.
Тоді чому ж “еліта” повсякчас намагається кудись ввести та інтегрувати таке “неготове” суспільство? З іншого боку, ніхто не змушував владу продовжувати нести на собі цей тягар, коли він виявився їй не під силу. Та чи багато є прикладів добровільних відставок з високих посад державного управління в Україні через розбіжності між обов’язками і можливостями слабкої людини? Або ж через невідповідність декларованих і реальних дій правлячої еліти? Чи хтось з президентів через невиконання передвиборних обіцянок прилюдно покаявся, як перед цим присягав на Святому письмі?
