By 
Нещодавно журнал Forbеs опублікував перелік найкращих російських вишів. До десятки лідерів увійшла, зокрема, Вища школа економіки, яка очолила список 100 найкращих вишів “для майбутньої еліти”.У всесвітньому рейтингу молодих (себто таких, що зростають за якістю освіти) університетів британського видання Times Higher Education цей заклад посів 60 місце.
Для вас, можливо, назва цієї інституції мало що каже, а от для багатьох росіян ВШЕ є осердям якісної і скроєної за західними взірцями освіти. Тут викладачі не лише вільно пишуть і розмовляють іноземними мовами, але й друкують статті в міжнародних виданнях, які часто цитують. Курси від професорів цього навчального закладу на платформі Coursera мають попит у різних країнах світу, що свідчить про їхню якість. Оплата праці теж значно краща, ніж у інших російських вишах, не кажучи вже про українські. Найпрогресивніші заклади вищої освіти в Україні пропонують професору зарплатню на рівні некваліфікованого робітника заводу чи працівника McDonald’s, а натомість очікують від викладача плідної наукової роботи та високого рівня цитування.
Але повернімося до Вищої школи економіки, що розташована в “ліберальній” Москві. Так виглядає, що щойно якийсь російський виш стає відкритішим і прогресивнішим, як з’являються “невидимі сили”, які цю прогресивність тамують. ВШЕ здобула собі репутацію найліберальнішого освітнього закладу Росії, бо серед її професорів є і класичні ліберали, і ліві, яких легко уявити на мітингу Black Lives Matter в США, і християнські демократи, і радикальні прихильники нинішньої російської влади, і націоналісти тощо.
Рік тому, після того, як студенти ВШЕ покликали на ефір свого ток-шоу опозиційну політикиню Любов Соболь, яка мала обговорювати справу журналіста Івана Голунова, керівництво навчального закладу закрило студентську програму. Ректор ВШЕ Ярослав Кузьмінов пояснив, що за редакційну політику студентського ток-шоу відповідали самі студенти, а це неправильно: “Фактично редакційна політика почала формуватися самими студентами, точніше, групою студентів, які мали думку на тему того, кого запрошувати, і [відбулося] дуже багато всяких публічних викидів”. За словами ректора, тепер студенти зрозуміють, як працювати в справжніх медіа, де за редакційну політику, як він вважає, відповідає засновник: “Вони ж повинні готуватися до того, щоб бути журналістами. Вони підуть працювати в медіа, у яких є засновник, у яких є головний редактор”. Справді, журналіст має завжди розуміти, що він/вона працює не на суспільство, а на замовника!
Наприкінці минулого року стався ще один скандал у цьому “майже ліберальному” виші. Комісія вченої ради ВШЕ офіційно “насварила” професора філології та дослідника Гасана Гусейнова за те, що він назвав російську мову “клоачною”, себто – гівняною. Скандал у соцмережах спричинив опублікований наприкінці жовтня пост Гусейнова, у якому він скаржився на те, що в Росії немає друкованих видань іншими мовами, крім російської: “У Москві, з сотнями тисяч українців і татар, киргизів і узбеків, китайців і німців, неможливо удень з вогнем знайти нічого на інших мовах, окрім тієї убогої клоачної російської, якою зараз говорить і пише ця країна”. За його словами, проблема в тому, що Росія “доволі дика країна”.
Я вже уявив, як оживилися українські націоналісти: ура, росіяни самі визнали свою дикість! Проте, думаю, що українським патріотам рано тішитися – у нашій країні справи не кращі. Незважаючи на майданні гасла, вища освіта в Україні виявилась “нереформабельною”. Якось не виходить, не складаються планети…
Звісно, після такого “антиросійського” посту Гусейнова звинуватили в русофобії та рекомендували публічно вибачитися, чого він не зробив. Тиск на професора філології та відомого публічного інтелектуала суспільство сприйняло як чергову спробу обмежити свободу слова в Росії, відтак понад сотня літераторів та діячів культури підписала відкритий лист на підтримку Гусейнова. А вислів “клоачна мова” було відзначено на російському конкурсі “Слово року”, де він посів друге місце в номінації “Вислів року”. Розважаються наші агресивні сусіди…
Упродовж тривалого часу у ВШЕ відбувається реорганізація департаменту політичної науки, під приводом чого викладачам, які мають ліберальні погляди, не продовжують контракти. Наприклад, з вишу звільнили Олександра Кинєва, одного з найвідоміших політологів Росії, який досліджує політичні системи регіонів РФ. А Олені Сироткіній, яка працювала в лабораторії порівняльних соціальних досліджень, контракт не продовжили через її дослідження протестного руху в Росії. Натомість серед нових викладачів з’явився прокремлівський політолог Олексій Чеснаков, колишній працівник генради правлячої партії “Єдина Росія” і адміністрації президента. СБУ звинувачує Чеснакова в координації дій сепаратистів “ДНР”, хоч сам він ці звинувачення відкидає.
Цього року у ВШЕ під ніж йдуть культурологи. Схема, за якою проводять скорочення, проста: наприклад, дві університетські школи – культурології та філософії – зіллють в одну, нинішніх викладачів заново наберуть в нову школу, але не всіх – деякі залишаться за бортом. Усього під скорочення піде понад двадцять посад. У нас, до речі, “реформатори” діють подібним чином: не можеш звільнити неугодних – роби реформу!
До протестів 2011-2012 років Кремль вважав культуру і освіту другорядними для великої політики сферами. Влада, яку часом називають “колективним Путіним”, дозволяла протестній інтелігенції існувати в стінах таких закладів, як ВШЕ, видавати критичні книги, читати лекції з історії авторитаризму і влаштовувати перегляди різноманітного “іншого кіно”. Проте зараз такі острівці лібералізму всихаються, оскільки влада зрозуміла – “дай інтелігенції палець, то вона відгризе руку”. Очевидно, “колективний Путін” іде шляхом “закручування гайок”, а такі дії мають відомий результат: противники влади радикалізуються, у їхньому середовищі сильнішає бажання помсти, а презирство до офіційних інститутів зростає. Після переможного голосування за зміни до конституції РФ, які перетворили Путіна на майже легального царя, замовлення від Кремля буде лише на “тишу і спокій”, оскільки в країні має панувати благодать і порядок. Влада послала сигнал інтелігенції – або “одобрямс”, або “звільнямс” з інституцій, які мають частину державного фінансування.
