By 
У статті “Зі сльозами на очах козаки своїх рубали…“, опублікованій на сайті “Matrix” 23 травня цьогоріч, ми розглянули проблему відступництва в системі державного управління, зокрема в його силовому блоці – СБУ, ГПУ, МВС, ЗСУ, прикордонні війська. Спробуймо з’ясувати, що ж спричиняє це явище. Розпочнемо з ідеології, яка має об’єднувати державних управлінців та службовців у зміцненні суверенітету й розвитку України.
Очевидно, що причиною ганебної зради кримської силової “еліти” у 2014 р. була відсутність належно підготовлених кадрів, здатних по-новому організувати роботу і змусити функціонувати державний механізм не лише у фінансово-економічній чи військово-оборонній сферах, а й у психологічно-мотиваційній. Економічні причини поведінкової кризи полягають у старій системі державного управління, у разючих загальноекономічних диспропорціях, у структурних перекосах і системі господарювання, що порушувала всі вартісні пропорції і стимули до ефективної діяльності, а також у відсутності гарантій від форс-мажору, що властивий для працівників силових структур.
Практика державотворення останніх років вимагає об’єктивного переосмислення місця й ролі спецслужб у контексті політичного процесу, ідеології державного управління, логіки реформаторських кроків, кадрового, наукового забезпечення зазначених процесів.
Теоретично державне управління є способом функціонування й реалізації державної влади – виразника національних інтересів народу, тому його ідеологією має бути цілісна сукупність моральних, соціальних, економічних та культурницьких ідей, спрямованих на утвердження національної держави через особисту свідомість людини. Однак на практиці все це зводиться до конкретних прагматичних речей, як-от посада, звання, виплати, премії, житло, авто тощо.
Нині стає очевидно, що держава більше не займається ідеологічною роботою, хоча це й досі її функція. В ідеологічну палітру слід віднести системне формулювання і розв’язання проблем, пов’язаних з регіональною політикою і місцевим самоврядуванням, з ефективністю державної політики, гарантуванням національної безпеки, виробленням геополітичної стратегії, дотриманням напряму євроінтеграції. Оскільки ці проблеми досі нерозв’язані, сучасна кадрова політика є збігом випадковостей, а не системою свідомого, ідейного, науково обґрунтованого відбору.
Проблема формування ефективної системи влади, в якій політики, державні управлінці, представники силових структур займають відповідне місце, потребує інституційного оформлення, яке так і не відбулося через політичний істеблішмент. Закони про тимчасово окуповані території, виборчий процес, тимчасові слідчі комісії, імпічмент президента, зняття недоторканності з народних депутатів та суддів досі не прийняли. До того ж діяльність виконавчої гілки влади часто критикують через паралелізм, дублювання одних і тих самих функцій в системі державного управління.
Причина суспільної неефективності української еліти полягає не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що істеблішмент, як правило, не має потреби зважати на інтереси суспільства. Спонукати до такого прагнення можуть або моральні засади, або дієвий механізм політичної відповідальності, або тиск суспільства.
Злиття політістеблішменту з бізнесістеблішментом в одній особі чи соціальній структурі свідчить, що національні інтереси не є головним мотивом їхньої діяльності. Прагнення молодої безгальмівної компрадорської української “еліти” не мають нічого спільного з потребами суспільства. Максимізація прибутку стала для них не лише метою, а й життєвою необхідністю.
Близькість до центрів прийняття рішень чи реформування їх під себе робить таку “еліту” агресивною, жорстокою, безжалісною не лише до опозиції чи опонентів з інших політичних угрупувань, а й до колег за цехом.
Бізнес/політістеблішмент та інтелектуальна еліта огорнули себе віртуальними знанням і професіоналами з “тіньової економіки”. Отримані задарма блага під час приватизації новітній істеблішмент сприймає як свої законні привілеї. На цьому підґрунті відбувається небувале зміщення світосприйняття, спричинене руйнуванням не лише політичного, соціального, а й духовного консенсусу, що в ідеалі мав би з’єднувати владу з низами суспільства, зобов’язував би поважати закон, закликав би до цивілізованої поведінки.
Отже, масове відступництво кримських та донбаських силовиків і державних службовців у 2014 році є закономірним наслідком нехтування національними, зокрема державними, інтересами України. Щоб запобігти повторному виникненню такої кризи, необхідно визначити справжні цілі державної політики, а також шляхи і методи їх досягнення.
Зрозуміло, що є ще багато критеріїв – уміння підбирати кадри, мислити стратегічно, брати на себе непопулярні рішення, контролювати тактичні завдання, поводити себе дипломатично тощо. Суть від цього, зрештою, лише посилюється: у сфері державного управління потрібні системні підходи і системні рішення.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
