By 
У попередніх публікаціях, присвячених Всесвітньому економічному форуму (ВЕФ), ми вже згадували про основні тренди розвитку геостратегічної, геополітичної та геоекономічної думки, що будуть законодавцями глобальної моди до 2019 року. Однак як такі економічні тенденції вплинуть на Україну?
Україна максимально користується можливостями форуму. Від 2005 року ми маємо відчутну підтримку Заходу та посилену увагу “Давоського клубу”. Та все ж цим ми маємо завдячувати не власним економічним успіхам, а тому, що опинились в епіцентру глобальній геополітичній кризі (Помаранчева революція, Євромайдан).
Попри часті твердження, що “Україна – центр Європи” та “європейська держава”, великі геополітичні гравці досі не ідентифікували її як частину західної цивілізації. У регіональній класифікації звіту ВЕФ Україна належить до Євразії (разом з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Казахстаном, Киргизією, Молдовою та Росією), а не до Європи. Однак, коли йшлося про геополітику, у нашій приналежності до євроатлантичного світу ніхто не сумнівався, а низка учасників форуму висловили нам солідарність у протистоянні з Росією. Уже традиційно найбільш “україноцентричною” була панельна дискусія “Центральна та Східна Європа: новий порядок денний для континенту?” за участі президентів Петра Порошенка, Далі Грибаускайте та Анджея Дуди. Український очільник наголосив на тому, що Росія загрожує не лише Україні, але й усій Європі, намагаючись розділити її фейками, популізмом та економічними прийомами на зразок “Північного потоку-2”: “Моя пропозиція проста і зрозуміла: у нас повинна бути спільна коаліція, спільна відповідь і спільна програма, щоб протистояти агресії”. Загалом усі говорили про важливість безпекової співпраці в регіоні, на східному фронтирі Європи, а також про потребу формування єдиної енергетичної програми для ЄС, яка унеможливить розколи.
Україна все більше інтегрується до євроатлантичного економічного співтовариства, хоча наша позиція залишається низькою через слабкість української економіки і реформаторські неуспіхи влади. Набагато вагомішу роль Україна відіграє там, де йдеться не про виклики майбутнього, а про небезпеки сьогодення. Безпосередній військовий опір Росії з боку України став однією з ключових опор теперішнього ладу на континенті, який прагнуть зберегти у Давосі. Тим часом Росія все виразніше сповзає на роль аутсайдера. Судячи з усього, українська влада добре відчуває ситуацію і намагається використати цей чинник для зміцнення міжнародного становища України. І схоже, історичні обставини на нашому боці[1].
Щодо євразійського угрупування, куди ВЕФ відніс й Україну, то за останні десять років воно перетворилось у центр торгово-економічної активності. Азія стала головним двигуном світової економіки і міжнародної торгівлі, її питома частка у світових фінансах послідовно зростає і успішно конкурує з ринками Західної Європи і Північної Америки. Прагнення адміністрації Дональда Трампа зупинити “жовту експансію” шляхом введення адміністративних заходів, впровадження протекціоністської політики, повернення капіталів у США дає підстави найближчим часом очікувати початок економічної війни всіх проти всіх, або ж війни, в якій кожен з учасників-держав змушений обирати собі союзників, формувати нові економічні блоки.
У той час, коли азійські країни послідовно демонструють експансіоністські механізми економічної політики, європейські й американські об’єднання дедалі більше тяжіють до протекціоністських настроїв. За останнє десятиліття Азія посіла друге після Європи місце у світових вимірах, залишивши позаду ринки Америки. У 2016 році обсяг світового обміну товарами з країнами Азії практично зрівнявся з показниками європейських держав. Частка Азії у світових торгових потоках зросла на 21,3%, відібравши позиції у решти торгово-економічних регіонів. Частка Європи скоротилася на 11,4%, країн СНД – на 18,9%, Північної Америки – на 4,2%, Африки – на 4,7%. Латинська Америка наростила свою частку світової торгівлі на 1,6%[2].
За свідченнями економістів, нинішня динаміка світового економічного розвитку – це поступове нарощування значимості азійського угрупування, що й надалі зміцнюватиметься завдяки послабленню північноамериканського і європейського факторів[3], а також відчутне зниження продуктивності праці впродовж останнього десятиріччя у найрозвинутіших економіках світу[4].
Така динаміка подій і структурні глобальні зміни створюють серйозні випробування для стратегічного європейського вибору України. Тому тенденцію цих процесів потрібно враховувати при виробленні і реалізації державної політики.
[1] Тиждень.ua: Давос без “зрад” і “перемог”
[2] World Trade Statistical Review, 2017
[3] IMF World Economic Outlook
[4] Economic Report of the President, February 2018
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
