By 
У лютому 2013 року начальник Генерального штабу ЗС РФ, генерал армії Валерій Герасимов опублікував у щотижневій російській газеті “Військово-промисловий кур’єр” статтю під назвою “Цінність науки в передбаченні”, де він на основі розробленої ще в Радянському Союзі тактики стратегічного управління військовою справою виклав нову теорію сучасної війни, яку західні експерти охарактеризували як “гібридна війна”.
У своїй статті Валерій Герасимов написав: “У XXI столітті прослідковується тенденція стирання відмінностей між станом війни і миру. Війни вже не оголошуються, а почавшись, йдуть не за звичним нам шаблоном. Правила війни істотно змінились, зросла роль невоєнних засобів в досягненні політичних і стратегічних цілей, які у ряді випадків за своєю ефективністю значно перевершили силу зброї. Все це доповнюється військовими засобами прихованого характеру. Акцент методів протиборства, що використовуються сторонами конфлікту, зміщується у бік широкого вживання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невоєнних заходів, що реалізовуються із використанням протестного потенціалу населення. Сповна благополучна держава за лічені місяці і навіть дні може перетворитися на арену запеклої збройної боротьби, стати жертвою іноземної інтервенції, зануритися в пучину хаосу, гуманітарної катастрофи і громадянської війни”.
Модель Герасимова описує шість стадій розвитку конфлікту: приховане зародження, загострення, початок конфліктних дій, криза, вирішення конфлікту і відновлення миру (постконфліктне врегулювання).
Західні військові експерти відразу ж почали сприймати статтю генерала Герасимова як проект майбутніх російських гібридних атак, направлених проти Європи. Поширення проросійських новинних ЗМІ, фінансова підтримка від європейських політиків, критика міграційної політики західних урядів, діяльність російських хакерів проти політичних кампаній і виборів – у всьому цьому американські та європейські політики побачили прояви так званої Доктрини Герасимова.
Як зазначає американська дослідниця та експерт з міжнародних відносин Моллі Мак’ю, підхід Валерія Герасимова із застосуванням як звичайних, так і асиметричних заходів є партизанським. Завдяки Інтернету та соціальним медіа стали можливими операції психологічного впливу, про які радянські агенти могли тільки мріяти. Розвиток інформаційного суспільства та поява нових технологій сприяє виникненню невоєнних тактик не лише як допоміжного, а й як найкращого способу для перемоги у війні.
Приклади ведення “гібридної війни”Російською Федерацією
Проти колишніх республік СРСР – Грузії, Естонії, Литви. Протягом останніх років Росія все частіше намагається вплинути на внутрішню політику і безпеку у цих країнах, наприклад, фінансує політичні партії, що наполягають на ідеї тіснішої співпраці з РФ. Для втілення задуму вони використовують інформаційні інструменти впливу та розбурхують невирішені соціальні питання, наприклад такі, як надання громадянства російськомовним мешканцям країн Балтії, отримання ними паспортів та проблеми з їхнім працевлаштуванням.
Проти України. Під час анексії Криму та у збройному конфлікті на сході України Росія використовувала тактику Герасимова. Журнал “Politico” стверджує, що в 2014 році в розпал подій на Майдані Незалежності, Росія фінансово підтримувала радикальні партії та їхніх представників по обидві сторони для розпалювання конфлікту, який потім спричинив анексію Криму і початок війни на сході України. І сьогодні Росія продовжує інформаційну атаку, створюючи інформаційний шум довкола ситуації в Україні, з якого не можна зрозуміти, хто винен, а хто має рацію. Тактика Кремля – створити таку ситуацію в соціальному середовищі, коли ніхто, крім Росії, виграти не зможе. Але зараз ворог слабшає. Моллі Мак’ю називає це “силою тіньової війни Герасимова”, коли “важко чинити спротив ворогові, якого не видно, або немає впевненості, що він є”.
Проти США. Зараз уряд США знаходить все більше підтверджень тому, що РФ втручалась у внутрішньополітичну ситуацію в країні. Уже відомо, що російські боти корегували хід передвиборної президентської кампанії у США, підтримуючи Дональда Трампа та працювали проти Гілларі Клінтон, але зараз, після ряду невигідних для РФ зовнішньополітичних рішень нового Президента США, лобістські структури РФ та підтримані ними ЗМІ змальовують його слабким політиком, а Володимир Путін екстрадує американських дипломатів з Росії. Оскільки Конгрес висуває жорсткішу лінію проти Росії, багато заголовків газет говорять про те, що авантюра Путіна з Трампом зазнала невдачі.
Цьогоріч у вересні Facebook визнав, що у серпні 2016 року, напередодні та після виборів у США, так звана “фабрика тролів” з РФ намагалася через оголошення у Facebook дистанційно організувати політичні акції протесту, зокрема мітинги проти іммігрантів і мусульман в різних містах Америки.
США – це головний об’єкт гібридної війни РФ та її основний геополітичний суперник, з яким Росія не має можливості змагатися у економічній, технологічній, військовій та інших сферах, тому і створила новий театр військових дій – інформаційно-смисловий. Усе це вписується у зміст Доктрини Герасимова, який говорить, що “інформаційний простір відкриває широкі асиметричні можливості для зниження бойового потенціалу противника”, а використання “внутрішньої опозиції” для створення постійно діючого фронту по всій території ворожої держави” може допомогти у наближенні до кінцевої мети протистояння.
Результатом такої агресивної інформаційної політики РФ проти Європи та США стало видання у грудні 2016 року “Посібника з російської військової справи нового покоління”. Він інформує американських військових про тактику Росії в гібридній війні. Авторами книги є Армія США і Група з асиметричної війни, яка входить до складу її командування. Посібник описує російську гібридну військову тактику, що вже була застосована в Криму і на Донбасі. Окремо в посібнику розглянуті і невоєнні засоби, що використовує Росія для досягнення своїх цілей.
Заперечення існування Доктрини Герасимова
Не всі міжнародні експерти погоджуються з існуванням Доктрини Герасимова та її критичністю для сучасної світової системи безпеки. Деякі аналітики стверджують, що ця концепція – це нова і добре сформульована версія того, що росіяни завжди робили; інші ж вважають, що постать Путіна як всесильного злодія сильно перебільшена, а конкуренція між різними олігархічними фракціями в Кремлі означає відсутність центральної стратегічної мети їхньої діяльності. Російські воєнні експерти взагалі називають Доктрину Герасимова міфом та черговим актом західної русофобії, на яку купилась британська газета Financial Times, де вийшла стаття кореспондента Генрі Фойя “Валерій Герасимов – генерал з доктриною для Росії”, зайвий раз доводячи, що американські і британські журналісти не є об’єктивними у висвітленні російських подій.
У свої статті Валерій Герасимов не так формулював нову доктрину, як аналізував і критикував дії західних країн із зміни політичних режимів в Лівії і Сирії, оцінював розвиток подій часів “арабської весни” і можливості захисту від них. Велику частину статті генерал присвятив аналізу елементів “нелінійної війни” в стратегії західних країн. Особливу увагу він приділив не конвенційному вторгненню до Іраку в 2003 році, а інтервенції до Лівії в 2013-му, Арабській весні і “кольоровим революціям” у сусідніх з Росією країнах. На думку Валерія Герасимова, Захід першим застосував непрямі інструменти ведення війни – політичний саботаж, пропаганду, роботу соціальних мереж і економічні санкції. З точки зору начальника російського Генштабу, гуманітарне втручання, фінансування демократичних рухів і використання західних спецпідрозділів, найманців і проксі-загонів – це елементи американської системи гібридної війни.
У статті Валерій Герасимов жодного разу не вжив слово “гібридна”, лише тричі послався на “асиметричні” форми конфліктів. Насамперед, йдеться про інформаційний тиск на населення і політичну еліту учасників протиборства. Немає навіть згадки про кібервійну, хоча після втручання Росії у вибори в США Валерія Герасимова називають “теоретиком проведення кібератак на Америку і Європу”.
Вперше поняття “гібридна війна” з’явилося після грузинського вторгнення до Південної Осетії в 2008 році і реакції Кремля на дії Міхеіла Саакашвілі. Тоді начальником Генерального штабу збройних сил РФ був Микола Макаров. Отже, на думку російських експертів, якщо навіть допустити, що доктрина існує, вона повинна була б носити ім’я генерала Макарова.
Але немає сумнівів у тому, що втручання Росії у внутрішньополітичні справи країн Європи та США є систематичним і має багатошарову структуру. Як і всяка партизанська доктрина, вона зосереджується на збереженні ресурсів і децентралізації, що ускладнює їхнє виявлення і подальше спостереження за ними. Стратегічною ціллю такої війни є не перемога, а послаблення ворога і спонукання до його капітуляції.
Наслідки Доктрини Герасимова для міжнародної безпеки та її обговорення у західному експертному середовищі
Доктрина Герасимова та її реалізація стали каталізатором переосмислення Заходом системи європейської та міжнародної безпеки. Відтак у 2014 р. США оголосили про нову ініціативу міністерства оборони “Третя стратегія противаги” (Third offset strategy), яка має забезпечити технологічну перевагу Америки у військовій сфері. Стратегія передусім направлена на стримування нових військових можливостей Росії та Китаю.[3]
Читати більше про “Третю стратегію противаги”
НАТО почало зміцнення свого східного кордону, озброюючи країни Балтії, Польщу та перекидаючи туди свої військові контингенти.
Керівництво ЄС задумалося про укріплення європейської системи безпеки та оборони. Так 13 вересня 2017 року під час виступу в Європарламенті зі щорічним зверненням “Про стан Європейського Союзу” президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер оголосив про початок глибокої реформи ЄС. Зокрема він заявив, що наполягає на створенні у ЄС до 2025 року повноцінного оборонного союзу, що існуватиме паралельно з НАТО. Отже, у 2017 році керівництво ЄС фактично повертається до відкинутої у 2008 році ідеї створення Європейської армії.
У 2014 році генерала Герасимова внесли до санаційних списків Європейського союзу і Канади, в травні 2017 – до розширеного списку санкцій СНБО України, а в червні цього року Чорногорія заборонила йому в’їзд у країну.
Система контролю рефлексії
Через російську військову операцію в Сирії та збройну й інформаційну війну в Україні на заході заговорили про так звану систему контролю рефлексії, розроблену ще Радянською Армією. Ідею контролю рефлексії найпростіше зрозуміти, якщо уявити рефлекторний рух ноги від удару лікарським молоточком.
У розумінні Росії, контроль рефлексії у військовій сфері означає систематичне нав’язування різним цільовим групам (власному населенню, громадянам країни противника, міжнародній спільноті тощо) необхідної замовнику (дез)інформації, яку ці групи сприймуть як власну точку зору. Наприклад, напередодні і під час військової операції в Україні Росія активно порушувала повітряний простір західних країн, відкрито поширювала чутки про готовність Володимира Путіна використовувати атомну зброю, проводила на своїх західних кордонах масштабні військові навчання і активно формувала собі імідж войовничої, непередбачуваної, агресивної держави з ядерною зброєю. Одночасно на всіх рівнях проводилася глобальна інформаційна кампанія про те, що РФ не є стороною конфлікту в цій війні, а тільки допомагає Україні вирішити внутрішньополітичну кризу.
Зараз північнокорейський лідер Кім Чен Ин користується тією ж тактикою стосовно США, позиціонуючи себе як людину ірраціональну, що може вдатися до агресивних та непередбачуваних дій, шантажуючи весь світ ядерною зброєю.
На думку західних експертів, результатом використання методу контролю рефлексії має стати пасивність і невтручання Заходу у російсько-український військовий конфлікт та його відмова від надання Україні військової допомоги. Агресивне “брязкання зброєю” повинне було стати сигналом, що в разі втручання НАТО Росія чинитиме опір, дати зрозуміти, що “Путін готовий розпочати третю світову війну”, при цьому відкрите заперечення Росією війни повинне було надати Заходу можливість “шукати дипломатичні шляхи вирішення конфлікту”.
Суть нової російської воєнної доктрини не в тому, щоб фізично знищити противника, а щоб зламати його волю, досягти такого його психологічного стану, щоб він здався ще до війни. Її метою є досягнення середовища постійної політичної нестабільності, неспокою та конфліктів всередині ворожої країни. Для цього необхідно сіяти хаос, поки ворог не ослабне. Доктрина також пропонує як один з інструментів послаблення країни – сприяння розвитку корупції серед військового та цивільного керівництва противника і підтримці радикальних сил і “протестного потенціалу” населення. При цьому в російській військовій літературі все частіше пишуть про “тотальну” або “безперервну” війну а це означає, що має бути і постійний противник.
Основними геополітичними суперниками Росії є США і НАТО, а також все частіше Європа. Успіх у гібридних війнах в Україні і в Сирії – це перемога не на полі бою, а над демократичними цінностями та традиціями в цих країнах, і ця перемога посилюється, коли США і НАТО відмовляють Україні у допомозі, коли Європа пропонує скасувати економічні санкції проти Росії задля своїх інтересів, коли на виборах в цих країнах перемагають право або ліворадикальні партії, що фінансуються російською владою та мають проросійську та антизахідну риторику.
Суть Доктрини Герасимова в тому, що війна в ній не має свого логічного завершення, а описується як процес, який створює конфліктне середовище, де є декілька гравців, котрі воюють між собою. Так гуманітарна катастрофа у Сирії не є ціллю військової операції РФ, а одним з асиметричних інструментів, направлених проти Європи.
Останнім часом Захід почав відкрито визнавати, що Росія “грає” на боці ІГІЛу та обстрілює ті міста країни, де немає їхніх військ. Тут працює той інструмент гібридної війни, за допомогою якого Росія прагне “вибити” Європу та США з Близького сходу. Так само міграційна криза в Європі, що збільшилася після бомбардування Росією міст Сирії, стала приводом заявити, що Європа неспроможна вирішити цю проблему, а терористичні атаки в європейських містах дали можливість РФ запропонувати США та ЄС свою допомогу у боротьбі з міжнародним тероризмом.
Російські медіа кожного дня продукують у міжнародному інформаційному просторі меседжі про неспроможність Європи відстоювати свої інтереси та засилля мігрантів, залякують європейців тим, що ЄС скоро розпадеться. Ці повідомлення дублюють лобістські структури та партії, що фінансуються Кремлем, створюючи відповідну інформаційну картину, яка сприяє недовірі європейців до своїх урядів та допомагає партіям з праворадикальною риторикою перемагати на виборах (Німеччина, Франція, Угорщина тощо).
Метод рефлексивного контролю починає діяти і щодо російських санкцій. Усе частіше Захід стверджує, що санкції нераціональні, бо вони не мають наслідків для РФ, крім того, під час теперішньої економічної кризи необхідний новий діалог з Росією. Очевидно, що Росія добивається зняття санкцій, не виконавши при цьому жодної статті Мінських угод і не пом’якшивши свою позицію щодо Сирії.
Але слід розуміти, що концепція “гібридної війни” – це палиця з двома кінцями. Якщо Росія веде таку війну, вона має бути готовою до того, що таку ж війну вестимуть і проти неї. РФ відстає в технологічному розвитку від провідних країн світу, тому невідомо наскільки вона готова протистояти новітнім військовим та інформаційним технологіям, які можуть використовувати проти неї. Як казав англійський письменник Роберт Луїс Стівенсон: “Той, хто живе у скляному будинку, не повинен би кидати камінням в інших”.
Росія вже постраждала, коли після її дій для неї ввели міжнародні санкції, що погіршили її соціально-економічний стан. Крім матеріальних збитків є й інші наслідки – погіршення іміджу РФ на світовій арені, недовіра до неї як до політичного та бізнес партнера, погіршення ставлення до росіян у цілому світі. Вже лунають заклики від лідерів країн щодо реформування ООН задля позбавлення РФ голосу у Радбезі організації. Однак Росія все це називає русофобією та антиросійською істерією.
Але останні події свідчать, що наслідки розпочатої гібридної війни стають для неї проблемою, а у майбутньому можуть призвести до більш негативних наслідків для її політичного керівництва.
У березні 2017 року Валерій Герасимов опублікував ще одну статтю у газеті “Військовий огляд” – “Світ на межі війни”, де він розкриває суть концепції “війни” та “гібридної війни”; класифікує сучасні збройні конфлікти, особливістю яких, на його думку, є навмисне використання новітніх робототехнічних комплексів і безпілотних літальних апаратів; розповідає про дії США в Сирії і на Близькому Сході, кібератаку на Іран в 2015 році і значення соціальних мереж у сучасному протистоянні. Але друга стаття генерала Герасимова поки не стала об’єктом широкого обговорення та аналізу західних аналітиків.
