By Широкому загалу кінорежисер Володимир Денисенко найбільше відомий за стрічкою “Сон” (1964) про Тараса Шевченка з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Але в його доробку є й унікальна, але не така відома картина “Совість” (1968), яку режисер вважав єдиним творінням, у якому йому вдалося повністю реалізувати свій задум. 10 червня виповнилося 35 років з дня смерті митця і педагога.
У СРСР, де жив і працював Денисенко, система кіновиробництва була доволі жорсткою. Спершу сценарист та режисер подавали тематичну заявку до художньої ради одного із творчих об’єднань кіностудії. Існував доволі довгий перелік тем, які апріорі були “непрохідними”. Сценаристам та режисерам навіть регулярно пропонувався вже затверджений список “важливих та потрібних для держави та народу тем”, як-от “людина праці на екрані”, “керівна роль партій у соціалістичному будівництві та народному господарстві”, фільми до певних дат тощо. Якщо ж тему таки затверджували, заявка потрапляла до тематичного плану кіностудії, де її погоджувало Держкіно УРСР, а далі найголовніший етап – Держкіно СРСР у Москві. Потім автори подавали сценарій, і лише після його затвердження у всіх цих інстанціях картину запускали у виробництво.
До “Совісті” Володимир Денисенко зняв стрічку “На Київському напрямку” про оборону столиці 1941-го та трагічні події “Київського котла”, коли німці оточили і знищили значні сили Червоної армії. Це один із небагатьох фільмів про період Другої світової війни, який у історії СРСР офіційно подавався як “тимчасові труднощі радянської армії”. Тому цензура дуже прискіпливо розглядала картину, нещадно різала, висувала різні уточнення та поправки. Другу частину стрічки через це зняти так і не вдалось, хоча Володимир Денисенко та співавтор сценарію, письменник Василь Земляк задумували фільм як дилогію.
Припускаю, саме через втручання цензури Володимир Денисенко і Василь Земляк не були задоволені картиною “На Київському напрямку”, а тому спробували ще раз звернутися до теми України у Другій світовій війні. Основою сценарію “Совісті” став реальний випадок у селі Медвині, де Володимир Денисенко народився і пережив війну. Схожі історії знав і Василь Земляк, який воював у партизанському загоні.
Гадаю, Володимир Денисенко спробував частково оминути цензуру. Формально він мав зняти цей фільм із студентами свого акторсько-режисерського курсу. Для юних режисерів це була виробнича практика, а для студентів-акторів – можливість знятися у кіно та захистити диплом. Саме тому сценарій затверджувала лише кафедра кінорежисури факультету. На той час В. Денисенко вже був визнаним режисером і педагогом, тому проблем із затвердженням не було. Виробничу базу забезпечила навчальна кіностудія факультету – надавала апаратуру, плівку, здійснювала обробку відзнятого матеріалу, а також частково й кіностудія ім. Довженка, що виділила реквізит, костюми, піротехніку. Зйомки проходили у селі Копилові під Києвом. Працювали фактично без грошей. Уся знімальна група мешкала у місцевому клубі, студенти грали для селян вистави, за що отримували продукти.
Фільм “Совість” розповідає про хлопця Василя, який хоче помститися офіцеру-гестапівцю за те, що той страчує невинних селян. Хлопець вбиває гестапівця, але й сам отримує поранення, тому змушений переховуватися у друга. Німці тим часом оголошують, що розстріляють усе село, якщо вони не видадуть вбивцю офіцера. Василь змушений вийти і здатися. Але його жертва виявляється марною – селян однаково вбивають.
Володимир Денисенко, мабуть, сподівався, що він зуміє обійти систему, що картину все ж приймуть, що її побачать глядачі. Однак перші труднощі виникли вже після показу в інституті. У фільмі не було “керівної роль партії у боротьбі з окупантами”. Змусили додати закадрові монологи, які начитав Василь Земляк, але це не врятувало картину. У Держкіно УРСР теж вказали на відсутність героїв-комуністів. Мабуть, дратувалися й через те, що сценарій не проходив усі необхідні етапи затвердження, а також через форму кінематографічної оповіді: суворе чорно-біле графічне зображення, авангардна музика Кшиштофа Пендерецького – надто далеко від офіційного тоді методу соціалістичного реалізму у мистецтві.
Фільм не мав шансів не лише потрапити у прокат, а й існувати взагалі – негативи наказали знищити. “Совість” залишилася лише у двох копіях. Володимир Денисенко інколи на напівзакритих переглядах показував стрічку колегам на кіностудії та своїм студентам в інституті. Польський кінокритик Януш Газда написав захоплену рецензію, назвавши “Совість” подією, а Сергій Параджанов відгукнувся реплікою: “В українському кіно є лише “Совість”. Але глядачі не знали про картину, тому й не могли її переглянути.
У 1983 р. Володимир Денисенко показав “Совість” і нам, студентам третього курсу. Добре пам’ятаю, як фільм вразив незвичною кінематографічною мовою, стилем та формою. Він відрізнявся від стрічок про війну, які йшли у кінотеатрах. Головною темою фільму був екзистенційний вибір, а не пафосний, показовий героїзм.
Володимир Денисенко раптово помер 10 червня 1984 року. Нам, молодим хлопцям, наш вчитель здавався тоді дуже сивим, огрядним і старим. Насправді він пішов із життя маючи усього 54 роки. Вже пізніше я дізнався, що під час розтину лікарі побачили, що внутрішні органи дуже пошкоджені – наслідки допитів, катувань та важкої примусової праці у радянських таборах на Півночі, у які його заслали після війні, під час навчання у інституті. Без сумнівів, це суттєво вплинуло на здоров’я, та ще й усі ці історії із цензурою його фільмів. В. Денисенко до самої смерті жив під наглядом КДБ, хоча був офіційно реабілітований.
Перший публічний показ “Совісті” відбувся у київському Будинку кіно 1986 року на вечорі пам’яті режисера. Далі розгорнулася детективна історія: єдина на той момент копія стрічки загадково зникла. Родина почала пошуки, написали заяву до міліції. Фільм вважався втраченим, але за два роки копію “Совісті” вночі підкинули на кіностудію ім. Довженка.
У 1989 р., вже за часів перебудови та зміни політичного клімату в СРСР, “Совість” відновили на кіностудії ім. Довженка. Цим процесом керував Олександр Денисенко, старший син Володимира Терентійовича. 2013 року він зняв про батька документальний фільм “Денисія. Світи Володимира Денисенка”.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
