By В.В.Карлова, доктор наук з державного управління,
доцент, професор кафедри політичної аналітики
і прогнозування НАДУ
Сьогодні Україна переживає період справжніх випробувань на міцність, адже перед нею виникають все складніші виклики та загрози. Вони потребують ретельного аналізу і пошуку найдоцільніших шляхів їх подолання засобами державної політики та ухвалення відповідних управлінських рішень. Найбільші та найактуальніші проблеми – це збереження незалежності й територіальної цілісності нашої держави, запобігання будь-яким проявам сепаратизму і воєнної агресії Російської Федерації проти України, припинення збройного конфлікту у низці районів Донецької та Луганської областей. Однією з причин виникнення цих проблем є надмірна присутність Росії в українському духовно-культурному просторі. А без його свободи від країни-агресора не можна втримати політичну незалежність та досягти економічного суверенітету.
Духовні загрози є не менш небезпечними, ніж військово-політичні чи економічні. Моральне життя суспільства зосереджене на індивідуальній, груповій і масовій свідомості. Це те середовище, де формується система особистих і суспільних цінностей. Духовні орієнтири, які поділяються і підтримуються більшістю соціуму, сприяють національній інтеграції та допомагають суспільству на шляху державотворення. Базові цінності громадян лежать в основі національної ідеї та ідеології як духовної рушійної сили державотворення. На фундаменті суспільних цінностей формується і реалізується стратегія національного поступу та державна політика, ухвалюють закони і управлінські рішення. У сучасних умовах духовна безпека має стратегічне значення, адже морально роз’єднане суспільство не здатне розвиватися в будь-якій сфері суспільного життя, особливо в існуючому геостратегічному духовному просторі.
Духовні загрози – це негативні тенденції, пов’язані з деформацією ціннісних основ суспільства. Серед ризиків розвитку соціуму, що виникають у духовній сфері, Віктор Горлинський виділяє: небезпеки руйнування духовного світу людини; загрози функціонуванню всіх форм суспільної і масової свідомості; загрози розвитку культури всього суспільства. Попри те, що загрози в духовній сфері мають прихований характер, вони негативно впливають на соціально-політичні процеси і безпеку суспільства[1].
Духовний захист (з його культурно-історичними, інформаційно-психологічними, ідеологічними, релігійними, науковими, освітніми та іншими компонентами), як один зі складових національної безпеки, є найбільш вразливим з погляду деструктивного впливу. До зовнішніх загроз у сфері духовної безпеки суспільства фахівці відносять: політику країн, що спрямована на домінування в культурній та духовній сферах; блокування рівноправної участі в міжнародному розподілі культурних надбань людства, насадження чужої ідеології; розгортання країнами “культурної експансії” щодо інших держав; розробку концепцій “інформаційної війни”, які передбачають створення та використання засобів небезпечного впливу на духовну сферу інших країн; злочинну діяльність релігійних сект, організацій та окремих осіб у духовній сфері; практику економічних і політичних структур у духовній сфері, що спрямована проти національних інтересів країни.
Внутрішніми загрозами для духовної безпеки є: відставання країни від провідних держав світу за рівнем інформатизації суспільства, що обмежує її можливості охорони власної культурної традиції та рівноправного культурного обміну між націями; недостатня співпраця органів державної влади у формуванні та реалізації єдиної державної ідеології; низький рівень освіти громадян, що ускладнює можливість людини протистояти деструктивному впливові ззовні; недієва законодавча база захисту, поширення та укріплення традиційних національних ідеалів та цінностей[2].
Сьогодні в Україні ще немає духовної національної єдності, оскільки відсутня сформована і загальноприйнята система національних духовних цінностей, єдиної ідеї національного розвитку, ідеології, консолідуючої український соціум; відсутня цілеспрямована державна політика щодо духовно-ціннісного розвитку суспільства. У суспільстві існує дисбаланс між духовними і матеріальними цінностями на користь останніх. Деструкцію і дезінтеграцію посилює загальна соціальна напруженість, викликана катастрофічним розшаруванням населення за матеріальним статусом, яке з кожним роком посилюється. Усе це спричиняє зростання радикальних настроїв, світоглядної поляризації суспільства, особливо в регіонах зі слабкою економічною інфраструктурою.
Ідеологічний вакуум та відсутність чітко визначеної системи базових цінностей створили сприятливий ґрунт для деструктивного впливу на суспільну свідомість і її розколу за ціннісно-орієнтаційною ознакою, що може спричинити руйнування духовної цілісності нації і знищення України як суверенної держави.
Загрозами для духовного життя також є впровадження в суспільну свідомість стереотипів мислення і способу життя, деструктивних життєвих пріоритетів, ідеологем, цілей і завдань, що стоять перед окремою особистістю і суспільством; політика іноземних держав, спрямована на впровадження масової вестернізованої культури в національний духовний простір України; утиски державної мови і звуження українського інформаційного простору; експансія релігійних, псевдорелігійних, світських сект і місіонерів; діяльність антиукраїнських засобів масової інформації.
Цілеспрямоване впровадження в національну свідомість чужих цінностей, стереотипів мислення і поведінки є суттєвою загрозою національній безпеці держави, адже це руйнує ментальність народу, знищує його національну ідентичність. Розуміючи це, суперники докладають максимум зусиль до пропаганди власних зразків культури та цінностей, намагаються зруйнувати духовну єдність суспільства. “На Донеччині, Луганщині та в АР Крим внаслідок відсутності за часів незалежності цілеспрямованої державної політики формування української нації зусиллями адептів “русского мира” сформувався міф про спільну з Росією ідентичність, несумісну з українськими цінностями, що й стало ідеологічною основою поширення проросійських настроїв та утворення сепаратистсько-терористичних організацій під виглядом квазіреспублік”[3].
Загрозами духовній безпеці українського суспільства є відсутність у державній політиці чіткої стратегії формування загальнонаціональної системи цінностей, становлення і розвитку духовності та культури українського суспільства; відсутність мовної політики держави, політики формування національної пам’яті, єдиного інформаційно-культурного простору України і його захисту, належного законодавчого регулювання цих сфер та контролю за дотриманням чинних правових норм; низький рівень фінансування основних гуманітарних галузей та неефективне використання виділених бюджетних коштів, що породжує протиріччя між декларованими завданнями та реальним їх виконанням.
Отже, пріоритетним завданням України у сфері забезпечення духовної безпеки є формування і реалізація відповідної державної політики, яка має базуватись на системі науково-прагматичних поглядів і принципів, що визначають напрями, засоби і методи спільної діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо захисту національних духовних цінностей, профілактики, виявлення, ліквідації загроз (негативних тенденцій) в культурній, науковій, релігійній, інформаційній, ідеологічній сферах суспільного життя.
Важливою умовою духовної безпеки є зростання економічного добробуту для задоволення базових потреб людини з подальшою можливістю духовного розвитку.
[1] Горлинський В. В. Духовні координати безпеки суспільства
[2] Сухорукова А. В. Безпека духовності: соціально-філософський аналіз
[3] Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році”
