Думки про війну: зрада

Думки про війну: зрада

В українському соціумі сформувалася звичка пояснювати всі негаразди зрадою. Це універсальне виправдання, яке не потребує доказів. Чому не було підтримки артилерії? Зрада. Чому надійшов такий наказ? Бо вище керівництво або дурне, або складається зі зрадників. Людина, яка вважає, що її зрадили, дістає моральне виправдання для порушення наказу, відмови від виконання бойового завдання.

Щоб таких ситуацій не виникало під час бойових дій, роз’яснювальну роботу треба проводити завчасно. Людині потрібно показати ланцюг логічних подій. Росія напала на Україну, але попри надзвичайну перевагу не змогла перемогти. Росіяни програли битву за Київ, Харків, відступили майже на всіх напрямках, окрім Херсонської, Донецької та Луганської областей. Могло б це статися, якби наше вище військове керівництво складалося зі дурнів чи зрадників? Ні. Втрати ворога більші за наші? Набагато більші. Це беззаперечний факт, бо якби було інакше, ми б програли всі попередні битви. Отже, командування все робить правильно.

Рано чи пізно люди на передовій потрапляють у ситуації, коли противник криє наші позиції з важкого озброєння, а наша артилерія мовчить. Але ж загалом вона працює прекрасно, про що свідчать факти, численне фільмування результатів цієї роботи, розбита техніка, знищені окупанти. Чому ж не стріляли зараз? З окопу не видно загальної картини боротьби на всіх ділянках фронту. Якщо вогонь не вівся, це могло статись із кількох причин, які не мають нічого спільного зі зрадою. На жаль, у нас набагато менше артилерії, ніж у ворога, менше боєприпасів. Причини цього криються в нюансах великої політики, які неможливо вирішити тут і зараз в окопі. Ми не маємо змоги переорювати артилерією величезні площі, як це робить противник, і вимушені завдавати влучних точкових ударів. Артилерія не стріляє тут і зараз? Отже, або вона була потрібна на ділянці, де ситуація була ще гірша, або не було вдосталь боєприпасів.

Ми опинилися в умовах такої війни й мусимо боронитися, відштовхуючись від того, що маємо на момент початку бою. Можна сварити політиків, які не слухали військових, котрі казали, що треба готуватися краще, але це не скасовує того, що саме тут потрібно боронити саме цей клаптик землі. Що більше буде в нас зброї з-за кордону, а також людей, навчених на ній працювати, то менше буде таких випадків. Така сама проблема і з технікою. Незважаючи на втрати, ворог усе ще має більшу кількість бронетехніки, й Україна не може протиставити стільки ж.

Ті, хто погодився іти на “нуль”, мають бути готовими до можливої нестачі речового забезпечення, тимчасового браку потужної вогневої підтримки артилерії, відсутності ротацій. Ці явища виникають не через зраду чи недолугість військового керівництва, а через надзвичайно високу інтенсивність бойових дій і перевагу противника в живій силі та техніці. На жаль, зараз такою є реальність, і змінити її можна, лише вистоявши на передовій, втримавши позиції, надавши змогу військовим у тилу навчитися воювати на техніці, яка зараз надходить від іноземних партнерів України.

У людей, які прочитають цей текст, неодмінно виникне багато запитань щодо певних ситуацій, у яких опинилися вони або їхні рідні. Цей уривок є частиною більшої роботи, у якій буде більше відповідей. Наразі я намагаюсь узагальнено відповісти на запитання, які виникають масово. Щоб пояснити конкретні ситуації на кшталт “Мій командир віддав ось такий наказ, чи правильно він зробив?”, треба докладно аналізувати події, пов’язані саме із цим випадком. Я не маю змоги робити це. Але ви самі можете здійснити такий аналіз, спираючись на тези, які я надаю в тексті.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Думки про війну Думки про війну. Що взяти на передову