Дилема власників соцмереж

Дилема власників соцмереж
Заяви адміністрацій та власників соцмереж Twitter, Facebookта Instagramщодо блокування у них профілів Дональда Трампа (після історії з захопленням Капітолія) є досить небезпечним сигналом для кожного користувача, адже вони суперечать першому правилу інтернету – свободі вираження поглядів. Пояснення на кшталт того, що “рішення про заблокування профілю ухвалене через багаторазові серйозні порушення правил, які забороняють використання сервісу для маніпуляції суспільною думкою”, є скорше виявом диктатури, ніж демократії. І якщо в авторитарних державах інтернет нерідко є тим “острівцем свободи”, що дає шанс обійти державну цензуру, то у цьому конкретному випадку ми маємо справу з демократичною країною, в якій приватні власники соцмереж вирішили погратись у цензорів.

Ще 2016 року британський журналіст і вчений Тімоті Гартон Еш, назвавши інтернет “найбільшою клоакою історії”, представив десять принципів свободи слова, серед яких виокремив свободу пошуку й використання інформації з однаковим доступом для всіх користувачів, а також відсутність цензури, адже плюралізм думок є основою демократичного суспільства. Своєю поведінкою власники соцмереж відкрито показали те, про що вже не один рік говорять інтелектуали, а саме – маніпуляцію суспільною думкою. Своїм вчинком вони довели, що їхні ресурси не можна вважати територією свободи, а також натякнули на те, що частина суспільства не здатна думати і аналізувати побачене чи почуте. Та чи мають вони рацію? Звичайно – так. Але, якщо чесно, яким є їхній внесок у процес зниження інтелектуального рівня суспільства? Чи не з їхньою допомогою формується нова система цінностей соціуму, яке стрімко перетворюється на споживацьке і в якому одноразовий підхід – як до речей, так і до людей – стає нормою?

Цензура супроводжує людство від самого початку його існування, адже у суспільстві завжди знаходиться хтось, хто для його ж добра вирішує боротись зі “шкідливими” ідеями. Саме завдяки цензорам, які протягом століть оголошували себе захисниками моральності, світ позбувся Александрійської бібліотеки, Сократ був змушений випити отруту, з’явився “Папський індекс”, видано “Акт ліцензування”, знищувались книги “за національною ознакою” тощо.

Те, що останні дописи Дональда Трампа у соцмережах мали негативні наслідки, – це беззаперечний факт, однак тут постає важливе питання: як знайти рівновагу між свободою висловлювань та уникненням негативних наслідків від тієї свободи? Проблема полягає в тому, що перегин кожного з двох моментів шкодить інтересам суспільства. Для того, щоб у майбутньому не довелось обирати, потрібно виховувати суспільство, мислити критично та перевіряти отриману інформацію під кутом її достовірності, щоб зрештою воно було здатнене лише користуватись, а й створювати. Однак чи зручно буде таким суспільством маніпулювати? Виходить, що простіше відправити в бан негідного користувача (варто зазначити, що далеко не останню роль у його колишній перемозі на президентських перегонах відіграли саме соцмережі) та й далі вдосконалювати контрольнад суспільством споживацьким, якому так легко згодувати не лише продукти, а й ідеї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи інтернет вже став однією з базових потреб людини? Вірус нової етики