By Якщо сфокусуватися на порятунку “держави”, її віковічних цінностей і уявних цнот, то можна не помітити, що у світі є ще безліч усього, що дає людині радість. Та й чи робить людей щасливими і сильними струнка національна ідея й захоплення минулим? У постійному зануренні у власний (внутрішньо-суспільний) світ боротьби за “кращого” президента важко помітити ті шанси, які виникають навколо. А світ тим часом змінюється і пропонує нам численні способи “порятунку”.
Нам відомо, що світ сповнений хаосу, себто ентропії, яку наука визначає як нерегулярний рух, бо її неможливо окреслити сумою гармонійних рухів, проте можна описати детерміністськими рівняннями. Але ми також бачимо гармонійний світ, сповнений краси і величі. Звідки береться порядок, якщо за законами світу будь-яка форма має загинути, а структура розпастися?
Якийсь час тому вчені відкрили поняття дисипативної системи, яке описує наявність у світі структур чи систем, що існують завдяки ентропії. Це відкриття дозволило пояснити певні сюжети еволюції, оскільки вчені побачили, що складні форми світу можуть народжуватися з енергії розпаду, вони ніби переробляють “відходи” буття, перетворюючи його на порядок. Дисипативні структури, наприклад, навчилися використовувати енергію сонця, яка сама собою не має жодного призначення, і мала б розсіятися у Всесвіті. Отож, увесь рослинний світ нашої планети є сукупністю розмаїтих дисипативних систем, які живуть завдяки розпаду і вмирання чогось іншого. І якщо рослини живуть завдяки смерті, то й усе інше на планеті існує як порядок, що підтримується вмиранням.
Люди теж з’явилися під час переробки відходів. Особливість людини в тому, що вона вміє підкорювати ентропію. Приклад – освоєння вогню і його енергії, що стало революційним відкриттям для подолання хаосу. Безцільне (бо кому це треба?) дмухання вітру чи потік води можна було приборкати за допомогою водяного млина чи вітряка, мертве, але засолене тіло тварини чи риби давало життя вродовж зимових місяців. Спостерігаючи за випадковими займаннями матерії від блискавки, люди навчилися добувати вогонь самостійно. Згодом ми змогли спалювати мільярди кубометрів газу чи тонн нафти (а це ніщо інше, як мертві відходи) для зігрівання осель і формування якогось впорядкованого світу. Освоєння енергії на основі відходів чи всілякого непотребу й створило людський світ.
Окрім освоєння хаосу навколишнього світу, люди також навчились використовувати негативну психічну енергію, яка зазвичай веде до деструкції та ентропії. Наша психіка сповнена дисипативних структур, які можуть переробити негативний досвід у позитивний, а втрату перетворити на здобуток.
Приклади людей, що потрапляли у надскладні умови (концтабір чи природня катастрофа), де їхнє виживання залежало від несподіваних факторів, свідчать, що вони намагалися не нав’язати світу свою модель, а пристосовувалися до системи, в яку потрапляли. Дрейфування суб’єкта на крижині відразу лікує людське его з його намірами й цілями – тут, посеред пустки, твоє “я” не має жодного значення. Важливим є лиш те, як ти можеш використати енергію хаосу для власного виживання, а для цього треба не конфліктувати зі світом, а злитися з ним. Сильні люди добре розуміють, що грати за правилами світу – це ознака гармонії і порядку, який ми так цінуємо. Це не свідчить про слабкість. Римляни казали, що для того, щоб здобути свободу, треба стати рабом правил і законів, бо вони і є тими механізмами, за допомогою яких ми долаємо ентропію.
Людина зазвичай відчуває нещастя (чи як кажуть буддисти, страждання) тоді, коли її очікування і наміри не співпадають із дійсністю. Зовнішній світ хаотичний, і коли свідомість з ним взаємодіє, то ми часто відчуваємо страх, злість, біль, ревнощі, тривогу чи інші деструктивні переживання. Вони свідчать, що наші прагнення не завжди є в гармонії із навколишнім світом. Та й хто сказав, що Земля створена для нас? Вона нас створила, але світу байдуже до людей і їхніх бажань.
Однією з ознак сильної людини, та й суспільства теж, є вміння фокусуватися не лише на власних цілях і потребах, але й на зовнішньому світі. Поки наші думки скеровані всередину, вони повністю зайняті проблемами его, вся психічна енергія йде на вирішення цих проблем. Як здобути їжу, чи гарно я виглядаю, чи звертають на мене увагу інші люди, чому сусід має авто, а я ні?.. Ці думки можуть довести людину до шалу, особливо якщо їх посилювати постійною увагою, тим, що ми називаємо “копирсанням в собі”. Натомість люди, які вміють перетворювати стрес у радість (ентропію в порядок), витрачають мало часу на думки про себе. Вони мають цілі, уважно слідкують за навколишнім світом і використовують оточення для досягнення мети. Іншими словами, якщо ви хочете відчути хаос і внутрішню ентропію – то сфокусуйтеся на собі, а якщо хочете мати менше стресу і дисгармонії – то дивіться навколо. Людина, що спостерігає за світом, намагається стати його частиною, вбудовується в його структури, подібно як фрактал (учені кажуть, що об’єкти, які можуть постійно повторювати власну структуру на мікрорівні називаються фракталами). Ба більше, нещодавно мудреці довели, що твори мистецтва, зокрема літератури, мають фрактальну структуру…
Для подолання хаосу чи ентропійної ситуації, кажуть розумні психологи, є дві можливі стратегії – сфокусуватися на проблемі (прямий підхід) чи спробувати змінити своє ставлення до проблеми, аналізуючи ситуацію загалом. Візьмемо до прикладу український хаос. Тривалий час наше суспільство вірить, що переобрання президента повинне привести країну до миру, злагоди і добробуту. Проте досвід показує, що заміна лідера (прямий підхід) не допомагає вирішити проблему українського хаосу, але ми вкотре прагнемо знайти свого Вашингтона. Другий варіант може мати безліч рішень – зайнятись іншими справами (наприклад, розведенням бджіл) і перестати думати про політику, вступити у партію і будувати горизонтальні структури, навчитися комп’ютерному програмуванню чи створити бізнес, зрештою, можна переїхати в іншу країну і позбутися тягаря безкінечних уявних помилок. Звичайно, жодний підхід не є ідеальним, проте важливо шукати таке рішення, яке веде не до подальшої ентропії і хаосу, а до радості і гармонії.
Часто ми мислимо системами чи стереотипами, адже такими нас створила еволюція. Але вона також подбала, щоб ми формували гармонію із ситуацій розпаду (хаосу), бо всередині нас діють дисипативні системи.
Як побачити альтернативні стратегії, які пропонує світ? Дуже просто – треба повірити в себе (бути впевненими), але не концентруватися на собі (не спостерігати власну ентропію), залишатися відкритими для світу і відчувати себе його частиною. Якщо так робити, то рішення прийде автоматично. Так діють дисипативні системи! Тож, еволюція підказує українському суспільству певні кроки: припинити боятися себе, слідувати за світом і намагатися стати його частиною, а не вигадувати свій особливий шлях, і найголовніше – діяти! Звичайно, я не про вибори наступного “поганого” президента…
Примітки: у цьому тексті використано ідеї психолога Міхая Чіксентміхаї та біолога Іллі Пригожина.
