“Диявол криється в правді”. Якою має бути стратегічна відповідь фейкам РФ?

“Диявол криється в правді”. Якою має бути стратегічна відповідь фейкам РФ?
Наприкінці вересня на сайті львівської газети “Ратуша” з’явилася новина про те, що “на навчаннях у Яворові польський військовослужбовець застрелив українського солдата”. Текст був навіть підкріплений скріншотом відповідного повідомлення, начебто опублікованого на сайті місцевої поліції. Упродовж кількох годин ця інформація була спростована – у газеті повідомили, що їхній сайт зламали, аби розмістити фейк. Скрін із вебсторінки поліції теж виявився фальшивкою.

Але “новина” за той час встигла розповсюдитись, зокрема й у деяких українських ЗМІ. Та найбільш показово, як активно ця тема розкручувалась у російських медіа. Немає сумнівів, звідки “ростуть ноги” у цього фейку і яка була його мета. Серед найочевиднішого – нашкодити українсько-польським відносинам, адже в останні роки ми вже бачили неодноразові спроби розкрутити у медіапросторі тему нетерпимості між двома народами. Ну і, мабуть, це мало дискредитувати навчання Rapid Trident-2019, які вже традиційно відбуваються на Яворівському полігоні за участю країн-членів НАТО.

Ця прикра ситуація вкотре нагадала про небезпеку російського втручання в медіасферу й необхідність завжди бути насторожі, коли маємо справу з інформацією. І якщо втручання Росії в американські вибори чи референдум щодо Брекзиту могло здатися надто глобальним і далеким, то історія з львівською газетою показує, що загроза насправді ближче, ніж здається, і впродовж усіх цих років гібридної війни вона нікуди не зникла.

Завдання держави

Темі “Стратегічна медіавідповідь російським кампаніям із впливу” була присвячена одна із панелей цьогорічного Львівського безпекового форуму. Яку роль у цьому процесі має відігравати держава? Філіп М. Сеіб зі школи комунікацій в Анненберзі, університет Південної Каліфорнії (США), категорично проти того, щоби “пускати державу на поріг” і вводити в ЗМІ цензуру.

Громадянському суспільству, вважає він, слід узяти відповідальність на себе. “Люди мають вчитись, як самим про себе дбати. Я дуже з осторогою ставлюсь до того, щоби влада і уряд брали участь у таких процесах. Це повинно бути на відповідальності громадськості – споживачів цієї інформації, які мають навчитися критично мислити. Вміння мудро оцінювати інформацію – це навичка, яку потрібно натреновувати”, – заявив Філіп М. Сеіб.

Він переконаний, що ключовим тут є питання медіаосвіти, а завдання держави – готувати навчальні програми, але не втручатися безпосередньо в роботу ЗМІ. Водночас, як стверджує медіаексперт, дитячі садки – “це перша лінія оборони”. Як позитивний приклад Ф. Сеіб наводить досвід Фінляндії, яка, за його словами, має значно кращу стійкість до інформації, що надходить ззовні.

В Україні, до слова, на першому фланзі в боротьбі з російською пропагандою вже встигли зарекомендувати себе саме громадські ініціативи, наприклад проект StopFake, який послідовно і ґрунтовно розвінчує неправдиві новини, що періодично запускаються в український інформаційний простір.

Чи значить це, що держава може просто усунутися від питань інформаційної безпеки? Звісно ж ні, особливо якщо йдеться про порушення закону. До речі, газета “Ратуша” через напад хакерів звернулась із заявою до кіберполіції. Чи відкриють кримінальне провадження, якими будуть його результати і які висновки варто зробити із цієї ситуації – це теж значною мірою покаже, наскільки влада усвідомлює сучасні загрози.

Роль ЗМІ

З іншого боку, нинішня ситуація вимагає більшої опірності від самих медіа. І йдеться не лише про кіберзахист новинних сайтів, а і про вищий рівень усвідомленості й відповідальності самих журналістів, які не завжди можуть чи хочуть належним чином перевіряти інформацію, яку поширюють. А в багатьох українських виданнях просто фізично неможливо прискіпливо перевіряти кожну новину через критично малий штат працівників.

Філіп Сеіб вважає, що навіть тут усе починається з освітньої бази: “В американській освіті журналістам усі говорять про те, як подати матеріал і як поставити камеру, але недостатньо говорять про етику та наслідки”.

Заступник головного редактора “Українського тижня” Юрій Лапаєв, який модерував зустріч на Львівському безпековому форумі, акцентує на тому, що сьогодні в Україні потрібно сфокусуватися на якості роботи засобів масової інформації. “Останні прес-конференції президента і прес-конференції зі звільненими політв’язнями показали, що рівень багатьох наших журналістів дуже низький”, – констатує він.

Чи варто українським ЗМІ робити контратаки у відповідь – ще одне питання до обговорення. “Звичайно, можна відбиватись, спрямовувати контрінформацію. Є два слова, яких боїться Путін – “зміна режиму”. Не обов’язково надавати фейкову інформацію, можете відбиватися від фейкової інформації правдивою, наприклад, про реальний стан російської економіки. Диявол криється в правді”, – переконаний Філіп М. Сеіб.

Чинник соцмереж

Добре це чи погано, але традиційні ЗМІ вже втратили монополію на поширення інформації – через соціальні мережі дані розповсюджуються навіть швидше, що, попри всі вигоди, водночас має й додаткові ризики. Коли людина бачить, що певною новиною ділиться друг або знайомий, це може ще більше знизити рівень критичного сприйняття. Соцмережі – дуже зручне середовище для поширення чуток, паніки й поляризації людей за певними поглядами.

До того ж вони створюють ілюзію близькості, що дозволяє політикам спілкуватися безпосередньо з людьми, завойовуючи їхню довіру. Цією технологією свого часу успішно скористався Дональд Трамп, коли, оминаючи фільтри великих американських ЗМІ, доносив свої меседжі мільйонам користувачів Твіттера.

У команді нинішнього українського президента теж, схоже, вирішили “йти в ногу з часом”. Глава офісу Зеленського Андрій Богдан ще раніше заявляв, що “їм не потрібні журналісти для спілкування із суспільством, вони роблять це без посередників”.

І це знову ж таки свідчить про важливість критичного мислення кожного споживача новин. Інформація – це стратегічний інструмент, до якого не слід ставитися легковажно. Коли технології стають усе більш витонченими, з’являються нові інструменти впливу на інформаційний простір. Фейки й маніпуляції шкодять суспільству незалежно від того, запущені вони ворожими державами чи “рідними” політиками, поширюються через традиційні ЗМІ чи “із вуст в уста” в соцмережах.

Що ж може зробити кожен із нас у цьому вирі інформації, яка бомбардує нас щодня з усіх боків? Насамперед – не поспішати тиснути “поширити”, коли побачили у Фейсбуці новину, яка шокує і викликає неймовірні емоції. Можливо, слід спочатку зробити глибокий вдих і придивитися до першоджерела. Або навіть спробувати цю інформацію загуглити. Можливо, хтось із серйозних ЗМІ вже встиг її перевірити й докопатися до істини. Якщо ж ніякі інші медіа її не подають – це також серйозна причина замислитися над її достовірністю.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ