By Минуле має здатність вислизати з нашої пам’яті. Події, що відбулися лише вчора, нині вже втрачають деталі: запахи, кольори, елементи бекґраунду. Це так званий ефект заміщення.
Що й казати про давні події, про ті, що трапились кілька століть тому, коли ще не було ні фото, ні відеофіксації. Від них нам залишилися, либонь, гравюри і мемуари. Коли писався роман “Унія”, гравюри і мемуари були чи не головними джерелами знань про події XVII століття. Бо історикам віри зовсім нема. Бо історики завжди танцюють на майданчиках ідеологій. Але виявилося, що й з гравюрами не все добре, що міфи про події Хмельниччини створювалися тоді, коли більшість персонажів Великого Надламу ще топтала ряст.
Відомо, що єдина прижиттєва гравюра із зображенням Богдана-Зиновія Хмельницького була різьблена на міді у 1651 році. Власне, з неї й мальована низка пізніших парсун, портретів та інших зображень гетьмана. Вона, як це буває з безальтернативними фейками, набула канонічності, й досі пересічні гречкосії вірять, що зображений на ній польський шляхтич у “сарматському” шлику з перами і є тим воїтелем, у якому сучасники бачили і Гога з Магогом, і бича Божого, і антихриста, і ще бозна-кого.
На жаль, ми не відаємо майже нічого ні про тілесний вигляд Хмельницького, ні про ті атрибути одягу, якими він маніфестував свою владу.
Щодо зовнішності та інсигній гетьмана є різні версії та припущення. Традиційні уявлення представлені, скажімо, в російськомовному романі Михайла Старицького “Буря”, що вийшов друком 1896 року; там читаємо: “Во главе войск на белом кровном аргамаке ехал гетман в стальной дамасской кольчуге и в шлыке (особого рода шапка), украшенном двумя страусовыми перьями, пришпиленными крупным алмазом; за плечами унего волновался пышный шкарлатного цвета плащ, схваченный под шеей дорогим аграфом; у седла висела серебряная булава”.
У цьому описі звертає на себе увагу “шлик” – розповсюджений серед польської дрібнопомісної шляхти тип головного убору, характерний для “сарматського” стилю, що панував у середині XVII ст.
До словесного портрету гетьмана, створеного Старицьким, цей “шлик з перами” потрапив, швидше за все, з легкої руки того самого голландського гравера Вільгельма Гондіуса (Віллема Хондіуса, 1598-1652), твір якого датований 1651 роком.
Історикам (справжнім, а не слугам ідеологій) достеменно відомо, що Гондіус працював у Данцигу (там і помер у 1652). Хмельницького ніколи не бачив та й не міг бачити. Для виконання своїх портретних гравюр Гондіус міг використати або вербальні описи тих, хто зустрічав “казацькогокагана”, або ж загублений у віках малюнок, зроблений з натури (як ризиковано припустив Михайло Грушевський у спеціальній праці, присвяченій портретам гетьмана, написаній спільно з Олександром Грушевським у 1898 році).
Я ж схильний вважати, що гетьманський одяг на портреті є не автентичним, а придуманим Гондіусом, який взяв за взірець парадний гардероб невідомого нам польського шляхтича.
Спокуса такого рішення була для голландського майстра тим більшою, що “сарматський” стиль для європейців середини XVII ст. став символом екзотичної східної дикості і вельми пасував до тогочасних легенд про кровожерливих козаків та їхнього страхітливого й безжального лідера.
Зрозуміло також, що Гондіус не відав про хід подій в Україні й не міг знати того, що на Різдво 1649 року Єрусалимський патріарх Паїсій урочисто коронував Богдана-Зиновія “князем православним”. Якби голландському граверу-міфотворцеві хтось підказав, що людина, знана у Європі як ватажок “диких степових” козаків, коронована на князя, Гондіус, певне, почепив би на свою модель принагідний герцогський вінець, доступний йому в європейських збірках зображень аристократичних аксесуарів.
Для нас, озброєних мемуарами та знаннями про характер пихатого і схильного до самобутнього стилю гетьмана-князя, є сумнівним, щоби Хмельницький для парадного зображення та урочистих виходів одягав широко розповсюджений та не означений певним військовим рангом “шлик з перами”.
На прижиттєвих портретах князів і гетьманів Речі Посполитої XVII століття таких головних уборів майже не знаходимо. Детальні дослідження зображень Хмельницького XVII ст., виконані такими авторитетами, як Дмитро Ровинський, Павло Жолтовський та Платон Білецький, переконують швидше в тому, що відомі нам портрети гетьмана не відображають його реального образу.
Що й казати про часи Старицького та радянську добу, коли хлопомани, а за ними й комуністи, натягнули на міф про Хмельницького ще й машкару простацького ресентименту. Для розуміння її карикатурності достатньо передивитися кінофільми, в яких представлено Хмельницького. Від радянських кіноілюстрацій “національно-визвольної народної війни” до “Вогнем і мечем” Єжи Гофмана – всі вони показують нам демократично вбраного козацького старшину в тому самому шлику, придуманому легким на руку Гондіусом.
“А яким він був насправді?” – запитає читач. Невідомо, відповім я. Адже минулому властиво вислизати з пам’яті спочатку у міфи, відтак до казок, а потім уже в таку пургу, з якої ми можемо лише посміятися.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
