By Що ми можемо дізнатися від Венери про планети з-поза Сонячної системи – пояснюють Дербі Дьяр, Сюзанн Смрекар і Стівен Кейн у журналі Scientific American.
У 1982 році на відділенні планетології у Massachusetts Institute of Technology єдиною темою розмов було анулювання рішенням NASA її найновішої флагманської місії Орбітального Радару з Відображення Венери (Venus Orbital Imaging Radar; VOIR). Одна з нас (Дьяр) тоді працювала там над докторською. (Решта з цих осіб були тоді ще у коледжі чи у початковій школі). Докторанти, не ховаючись, плакали у коридорах, а наукові працівники крутили головами. Ново вибрана Адміністрація Рейгана запровадила радикальні скорочення бюджету, призначеного на дослідження космосу, і VOIR стала однією з жертв.
Та все ж невдовзі після того науковці підготували план недорогого (680 млн доларів) космічного корабля, який можна було створити з існуючих вже складових, і таким чудесним способом врятували місію. У 1989 році супутник Magellan було запущено у напрямку Венери, в 1990 році він вийшов на навколопланетну орбіту. Упродовж наступних п’яти років він присилав картинки з радару, який охоплював майже всю поверхню, а також дані про гравітаційне поле другої від Сонця планети і ще творив її топографічну мапу. Це була остання з довгої серії радянських і американських місій до нашого сусіда. Однак, коли у 1994 році Magellan впав на Венеру NASA припинила підтримку польотів до цієї планети. З того часу було подано понад 25 заявок на поворотні місії до Венери, але хоч деякі з них і отримали у рейтингах високі позиції, жодну з них не ухвалили. Тому до сьогодні наше знання про цю планету базується на даних, зібраних супутником Magellan понад 20 років тому.
Але планетологи ніколи не здаються. Попри всі труднощі нам вдалося досягти поступу у розгадуванні таємниць цього глобусу. Після завершення діяльності Magellan-а, європейські і японські космічні агентства відправили успішні місії на Венеру, завдяки яким стався перелом у розумінні процесів, що відбуваються у її атмосфері. В той самий час науковці працювали над ревізією підручників, які описували Венеру, проводячи новий аналіз даних зібраних ще Magellan-ом. Зараз ми вважаємо, що на Венері є чимало вулканів; ми знайшли навіть сліди тектоніки плит, яка на думку науковців є ключовою для можливості виникнення життя на планеті. З нових теоретичних моделей випливає також, що відносно недавно на поверхні Венери могла бути вода у рідкому стані – що означало б, що умови для життя на планеті існували значно довше, ніж ми гадали.
Ці результати збіглися в часі з іншим незвичайним досягненням астрономів: відкриттям тисяч позасонячних планет, багато з яких мають схожий розмір і відстань від своєї зірки, як і Венера. Що б ми не дізналися про найближчу до нас планету, це може послужити нам для вивчення більш віддалених, недоступних глобусів. Особливо, якщо б нам вдалося визначити, чи і коли на Венері панували передумови, достатні для підтримки життя, тоді будемо знати, наскільки імовірним є віднайдення живих істот на величезній кількості схожих до неї тіл, які зараз знаходяться на Молочному Шляху.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
