By Т.П.Паламарчук, кандидат наук з державного управління
доцент кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ
Сьогодні в умовах економічної кризи, коли стан фінансової та соціальної безпеки населення погіршується, особливо гостро постає проблема забезпечення належного рівня життя громадян. Політика національної безпеки повинна подолати диспропорції у соціальній та економічних сферах: створити умови для зростання народжуваності, скорочення смертності, обмеження переїзду громадян за кордон і повернення трудових мігрантів; знизити рівень соціального та майнового розшарування населення, здійснити пенсійну реформу, наблизити системи соціальних гарантій до принципів і норм країн ЄС та підвищити їхню ефективність для вразливих категорій населення. Одним із чинників національної безпеки є економіка держави.
Глобалізація, як і будь-яке складне та багатоаспектне явище, має певні наслідки, які суттєво впливають на долі цілих народів. Зокрема її результатом є різке зростання ролі ЄС на світовому ринку, нерівномірність економічного розвитку держав Європи, відставання окремих країн, які ввійшли до ЄС останніми, а також держав, які стоять “у черзі” на вступ до Євросоюзу. Саме тому ці країни повинні “вирівняти” свій економічний розвиток.
Щоб увійти в систему нової глобальної економіки, Україні потрібна національна стратегія розвитку, перспективною складовою якої є інтеграція країни до ЄС, а згодом й до світового економічного співтовариства. Водночас система “конкурентоспроможність України – євроінтеграція” має й зворотний зв’язок. Вхід країни до ЄС сприятиме підвищенню ефективності української економіки. Найперше це пов’язано з отриманням таких реальних переваг, як уникнення дискримінації та ізоляції на міжнародних ринках, можливість приєднання до нових, більш ефективних форм міжнародного співробітництва, участь у загальноєвропейському інтелектуальному просторі тощо. Конкурентоспроможна промисловість може забезпечити валютні надходження від експорту та податків, гарантувати зайнятість населення, соціальну й політичну стабільність у суспільстві
Указ Президента “Про стратегію сталого розвитку “Україна – 2020”, Угода про асоціацію між Україною та ЄС і Меморандум України з МВФ, передбачають досягнення європейських стандартів життя та наближення до повноправного членства у Євросоюзі. У рамках євроінтеграції Україні необхідно перейти на сучасні європейські методи роботи. Членство у ЄС не варто розглядати як самоціль, а як інструмент захисту національних інтересів в умовах глобалізації.
Економічний ріст України та її просування до євроінтеграції залежить й від розвитку земельної політики, адже наша країна має значний потенціал земельних ресурсів. Для гарантування національної безпеки у сфері земельних відносин держава повинна запровадити механізм економічного стимулювання сталого і ефективного землекористування, консолідувати землі, створити досконалий ринок обігу госпземель та вдосконалити законодавчу базу.
Нині в Україні загострилася проблема стратегічного використання земельних ресурсів. На відміну від європейських країн, де планування є основним інструментом управління територією, в Україні немає програм використання та охорони земель. На думку дослідників, створення такої системи може сформувати режим землекористування різних ієрархічних рівнів (національних, регіональних, територіальних громад, громадян), удосконалити економічні, екологічні та соціально-правові відносини щодо власності на землю, модернізувати державний земельний кадастр, сформувати стабільне землекористування сільськогосподарських підприємств, фермерських та селянський господарств.
Недооцінка вартості земельних ресурсів та робочої сили спричиняє відтік кадрів за кордон. Зовнішня міграція негативно впливає не тільки на економіку країни (молоді та перспективні українці працюють на добробут іншої держави), а й на її національну безпеку, оскільки значна частина трудових мігрантів намагається здобути громадянство країн ЄС.
Отже, значну роль в економічному розвитку України відіграє державне управління природними ресурсами та підтримка еколого-економічних і соціальних аспектів суспільних відносин у сфері ефективного використання, охорони і відтворення природи.
