Ернест Хемінгуей: сумний ювілей і новий біографічний фільм

Ернест Хемінгуей: сумний ювілей і новий біографічний фільм
2 липня 1961 року передчасно і трагічно обірвалося життя Ернеста Міллера Хемінгуея. Він наклав на себе руки у власному будинку в Кетчумі, штат Айдахо, США. Йому було шістдесят, за дев’ятнадцять днів він мав би святкувати день народження.

Ернеста Хемінгуея часто називають найяскравішим американським прозаїком XX століття, про його вплив на світову літературу йшлося багато, як і про новаторство та створення унікального стилю, який іноді називають “телеграфним”.

Сліди впливу прози Хемінгуея літературознавці знаходять у творах багатьох визнаних письменників, як-от Італо Кальвіно, Альберто Моравіа, Джеймс Олдрідж, Грем Грін, Альбер Камю тощо. Зокрема, про це також відверто зізнавався Жан-Поль Сартр. Справляє враження й біографія письменника, його життєвий досвід. Він хоробро бився в кількох війнах, був поранений. Вплив на людей мала і його харизма. Про його подорожі, пригоди, ексцентричні й неоднозначні витівки регулярно писали газети.

Парадоксально, але навіть під час “холодної війни” у Радянському Союзі Хемінгуея видавали, не зважаючи на те, що він був американцем, як казали тоді, походив із країни “ймовірного супротивника”. У СРСР Хемінгуея офіційно зараховували до табору “прогресивних закордонних письменників”. Найперше – за відверту антифашистську позицію й підтримку республіканців під час подій Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 рр.

Щоправда, і тут не обійшлося без нюансів: роман “По кому подзвін”, який вийшов ще 1940 року, довгий час у СРСР був фактично заборонений. Вважалося, що він містить низку неточностей і викривлень щодо надмірної й не завжди виправданої жорстокості республіканців, найперше йшлося про відомого лідера Андре Марті. Масовим накладом “По кому подзвін” був надрукований лише наприкінці 1960-х, щоправда, однаково з десятками купюр.

Цікаво, що в 1960-ті в СРСР взагалі склався особливий культ Хемінгуея, ймовірно, спричинений зміною політичного клімату із настанням періоду “хрущовської відлиги”. Хемінгуей для багатьох радянських людей був не лише письменником, а й утіленням мужності, стовідсотковим образом справжнього чоловіка, позбавленого всякого офіціозу. На стінах багатьох радянських квартир можна було побачити портрет Ернеста Хемінгуея в грубому светрі, знятий канадським фотографом Юсуфом Каршем. Його навіть самотужки перефотографовували, а потім друкували, бо одне й те саме зображення траплялося в різній, часто не дуже добрій якості. Хемінгуей на стіні був своєрідним паролем, який свідчив про культурний рівень хазяїна помешкання і його уподобання.

У праці літературознавиці Наталії Чикирис “Творчість Е. Хемінгуея в Україні: особливості критичної рецепції, історія перекладів” подається цитата дисидента-шістдесятника Євгена Сверстюка, де він пояснює цікавість свого покоління до західної літератури, зокрема до Хемінгуея: “Портрети Хемінгуея були на стінах у помешканнях інтелігенції, а книжки його були бестселерами. Здається, його індивідуалістичний варіант бездомного гуманізму був близький до нашої відносної істини, відчуженої від джерел і неприкаяної. З Ернестом приємно було помовчати”. Напевно, шістдесятникам близьким був також епіграф до роману “Фієста. І сонце сходить”: “Ви всі – втрачене покоління”.

Нам, поколінню кінця 1970–1980-х, теж вдалося застати слід “культу Хемінгуея” із виданнями письменника на почесному місці в книжкових шафах та на полицях, із обов’язковими рекомендаціями до читання від батьків і старших товаришів. Ми, звісно, читали й захоплювалися, часто згадуючи й обговорюючи книжки Хемінгуея в компаніях, називаючи його просто Хем. У цьому скороченні не було ані крихти фамільярності, а радше данина славі й таланту. Ми направду цінували й запоєм читали його книжки, захоплюючись його хоробрістю під час війни чи у звичайному житті, коли він сміливо увійшов до клітки з хижаками. Ми навіть спокійно могли уявити його поряд із чаркою, на студентських посиденьках, настільки образ Хема не узгоджувався із поняттям забронзовілого класика на постаменті. У його творах ми відчували напрочуд живу й, найважливіше, вільну людину. Ми сприймали його як “свого”.

У 1980-ті Хема навіть згадували в політичних анекдотах із серії “про Брежнєва”. Ось один із них. Зустрілися якось президент США Джиммі Картер і радянський лідер Леонід Брежнєв. Американець питає у вождя СРСР, хто його улюблений письменник. Брежнєв, не вагаючись, одразу піднесено відповідає: “Ернест Хемінгуей!” Картер дивується, бо назвали не радянського чи там російського письменника, і запитує знову, а який саме в Брежнєва улюблений роман Хемінгуея. І Леонід Ілліч так само впевнено відповідає: “Обком звонит колокол!” В анекдоті, який переповідали, зрозуміло, російською, неодмінно намагаючись трохи шамкотіти, як генеральний секретар ЦК КПРС, обігравалася назва роману “По кому подзвін”, яка в російському перекладі звучала “По ком звонит колокол”, і стандартне на ті часи скорочення назви обласного комітету комуністичної партії “обком”.

Цьогоріч маємо не лише сумний ювілей видатного письменника. У квітні на американському телеканалі PBS відбулася прем’єра документального мінісеріалу “Хемінгуей”, три серії загальною тривалістю шість годин, знятого режисерами Кеном Бернсом (Ken Burns) і Лінн Новік (Lynn Novick). Кен Бернс є визнаним кінематографістом, володарем великої кількості кіно- та теленагород і почесних мистецьких відзнак за такі документальні серіали, як “Громадянська війна” (1990), “Джаз” (2001), “Національний парк: найкраща американська ідея” (2009) тощо. Кілька проєктів Кен Бернс реалізував у співпраці з режисеркою Лінн Новік, зокрема десятисерійний фільм “В’єтнамська війна” (2017), над яким вони працювали більш як десять років. Кошторис стрічки становив понад 30 мільйонів доларів.

Робота над новим спільним проєктом, мінісеріалом “Хемінгуей”, тривала чотири роки. Ця картина є водночас добрим прикладом суто класичного жанру біографічного документального фільму, ґрунтовним дослідженням життя письменника, особливостей його літературного стилю, а також відвертою розповіддю про дуже непрості, часом неоднозначні, а інколи – навіть не надто привабливі сторінки його біографії, наприклад про стосунки із друзями, жінками чи родиною. Шанувальники Хемінгуея, напевно, не знають значної частини цієї інформації, а дещо може їх навіть шокувати.

Однак автори стрічки в жодному разі не хотіли зіграти на скандальності, навпаки – на екрані подано всебічний і об’ємний портрет непересічної особистості із вадами, симпатичними й позитивними рисами та всім тим, що, власне, у сумі і становить образ дійсно харизматичної й надзвичайно обдарованої людини, письменника-новатора, твори якого, безсумнівно, назавжди стали надбанням світової культури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *