Фантом Москви

Фантом Москви
Контекст сучасного геостратегічного розвитку засвідчує, що без урахування реальних гравців, від політичної волі яких залежить майбутнє України, неможливо стратегічно прогнозувати широкомасштабні акції щодо утвердження суверенітету нашої держави.

Безперечно, Росія – небезпечний геополітичний гравець, на якого варто зважати. Важливим подразником, що спонукає її до реваншу, є чинник “імперських втрат”, які Кремль сприймає як поразку. На межі ХХІ ст. Росія зосталась без четвертої частини території й майже половини “свого” населення.

Однією з основних цілей Путіна є реанімація “величі” Радянського Союзу, під яким усі розуміють Росію з її колонізованими окраїнами та централізованою деспотією в системі імперського управління. Нині Путін та кремлівська адміністрація намагаються зробити так, щоб до Росії ставилися як до СРСР – ядерної держави, яку необхідно поважати, а то й боятися. Росія досі, як у найкращих радянських традиціях, за кожної нагоди демонструє свою військову міць, знаходячи для цього будь-який прецедент: чи то парад броні на Красній площі, чи звірства в Афганістані. 

Розпад СРСР призвів до розвалу господарських зв’язків між суб’єктами господарювання і республіками, а також до різкого зменшення виробництва. Росія, залишившись без західної частини, стала більш північно-східною державою, ніж вона була до 1917 року. Не менших втрат вона зазнала і з азіатського боку (Туркменістан, Казахстан), де були великі родовища нафти і газу, прибутки від яких тепер не йшли у її казну.

Та все ж, на думку фахівця із зовнішньополітичних відносин Збіґнєва Бжезінського, найболючішою для Росії була втрата України: “Поява незалежної Української держави не тільки змусила всіх росіян іще раз обдумати природу своєї політичної та етнічної тотожності, але й стала суттєвою геополітичною невдачею для російської держави. Зречення понад трьох сотень років російської імперської історії тут означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки і 52 мільйонів людей, етнічно і релігійно близьких до Росії, щоб зробити з Росії справді велику і могутню імперську державу. До того ж незалежність України позбавила Росію її домінантної позиції на Чорному морі, де Одеса була життєво важливою брамою для торгівлі на Середземномор’ї і в світі поза ним.

Втрата України стала геополітично вирішальною, оскільки це радикально обмежило геостратегічні можливості Росії. Навіть без прибалтійських держав і Польщі Росія, зберігаючи контроль над Україною, могла б намагатися стати лідером упевненої в своїх силах євразійської імперії, в якій Москва могла б правити неслов’янами на півдні і південному сході колишнього Радянського Союзу. Але без України з її 52 мільйонами слов’ян будь-яке зусилля Москви відбудувати євразійську імперію залишило б Росію саму, вплутану в затяжні конфлікти з національно і релігійно повсталими неслов’янами, – війна в Чечні це, можливо, тільки перший приклад”[1].

Процес падіння у системі міждержавних відносин та структурі “влада бізнес” досі не призупинено, тому завдяки аргументам колишньої сили і потуги кремлівське керівництво намагається владнати ситуацію, водночас покриваючи перманентну економічну рецесію коштом енергоносіїв. У цій боротьбі РФ використовує лозунги про об’єднання православ’я в нову суперрелігію на базі Московського патріархату, а слов’янських народів – у суперетнос, основою якого будуть, звісно ж, росіяни.

Кремлівські ілюзії на мирну реставрацію імперії зазнають краху. Щоправда, Росія ніколи не завойовувала територій без агресії. Лише груба військова сила і політичне ґвалтування робили імперію здатною до експансії сусідніх і віддалених територій.

На тлі подій, пов’язаних із агресією Москви щодо України, попри маячню про “мирні настрої”, про те, що росіяни “захищають своїх”, ані ідеологічна, ні пропагандистська машини Кремля не спрацювали. Росія, безперечно, завжди була і буде саме такою. Вона не перестане брехати про свою велич чи пригнічувати сусідні народи, адже просто не хоче і не може визнати незалежність своїх колишніх колоній.

З. Бжезінський писав: “Ані Франція, ані Німеччина не є достатньо сильні, щоб самотужки збудувати незалежну Європу чи розв’язати неясності з Росією, пов’язані з окресленням географічних меж Європи. Це вимагає енергійного, зосередженого й рішучого американського заангажування, особливо з німцями, до справи визначення меж Європи, а отже, до подолання таких уразливих – особливо для Росії – проблем, як визначення в європейській системі остаточного статусу прибалтійських республік і України”.

Український громадський діяч Юрій Липа вважав, що Україна – це могильник Російської імперії. Зокрема, він писав: “Україна […]існувати і розвиватися може лише тоді, коли не допустить суперництва на Півночі. Неможливо примирити московського центру з українським центром, не можна говорити про державну співпрацю у цих двох центрах. На просторах великої Росії не може бути двох великих збірників енергії. Вони виключають себе взаємно”. На його думку,залитись має лише один центр – український, бо проти дикої, злої, деспотичної Москви “українці змагаються не тільки за свою справедливість, але й за панування справедливості в оточенні”. Ю. Липа вважав, що єдиним рятунком для України є цілковите знищення російської великодержавності: “Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви, як столиці російської наддержави”[2].

[1]Тут і далі цитуємо за: Бжезінський Збіґнєв. Велика Шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. – Львів-Івано-Франківськ, “Лілея-НВ”, 2000. – 236 с.

[2]Липа Юрій

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ