By Цього року минає 225 років від смерті Григорія Сковороди. Завдяки науковим відкриттям та розвитку людської думки з плином часу феномен цього вченого, філософа і письменника не лише не втрачає актуальності, а й стає все цікавішим.
Витоки будь-якого етносу слід шукати не в геоцентричній чи геліоцентричній будові світу. Сучасна його модель передбачає ймовірність безмежжя у просторі та часі. Її називають континуальною, континуумом чи абсолютом, а також духом та навіть свідомістю. Іншими словами, “космічний порядок” може визначатись будь-яким, доки його зміст не суперечитиме реальній дійсності. Людство проходить такі кризи надто болісно, і зараз ми живемо в одній із них.
Наприклад, усвідомлення 26-тисячного космічного циклу (зодіак!) могло наступити лише за умови багаторазової фіксації відповідних змін. Виявляти їхні повтори вміли ще давні жреці в обсерваторіях під відкритим небом. То ж скільки пройшло таких циклів?
Феномен Григорія Сковороди доволі прозорий: вчений бачив Біблію як особливу таємницю, порівнюючи її з “іудейським змієм”, прагнув розгадати секрет одкровення, тобто методологічну основу витоків і вияву загальнолюдської мудрості, впритул підійшов до розуміння людської душі – “світика“.
Водночас філософ вважав, що у триєдиному уявленні світу (Яв, Нав, Прав) необхідно досліджувати не Яв (фізичний світ) чи Прав, а зосередитись саме на невидимому (символічному) – Наві.
Наприклад, агроземельний культ, отримуючи оновлене спорядження у національних релігіях, у слов’янському світі витіснив, зокрема, уособлення Лади (зимове сонцестояння), Ярила (весняне сонцестояння), Семиярила (літнє сонцестояння) та Святовида (осіннє сонцестояння).
Григорій Сковорода, аналізуючи релігійно-філософські системи, розпочав історію української філософії. Тогочасна європейська освіта мала три рівні: природничий, філософський та теологічний, тобто перейти до філософської освіти можна було лише після закінчення природничої, а до теологічної – після філософської. Навчання тривало не менше 12 років. Науки були дорогою, підготовкою до пізнання світу, людини і Бога. Цей шлях пройшов і Сковорода.
Така система освіти формувала особливу європейську культуру: науки були позитивним (доступним, досвідним) знанням, а от негативне вважалось божественним. Перше ще називають позитивною (катафатичною) теологією, друге – негативною (апофатичною).
Сучасна наукова парадигма визнає переваги “західноєвропейського шляху”, що був закладений ще у 1054 році, коли християнство визначилось у його двох гілках – православ’ї та католицизмі. Однак ні в часи СРСР, ні сьогодні в Україні немає об’єднання науки та релігії – феномену релігійної філософії, водночас світова культура, у її європейському чи далекосхідному варіанті, залишається релігійною філософією.
Молодий Григорій Сковорода намагався викладати у тогочасних навчальних закладах, де чільне місце вже завойовувала православна християнська культура. Вона заперечувала не тільки катафатичну теологію, але й апофатичну.
Першоосновою світу філософа є Бог, а вищим пізнанням – заглиблення у душу аж до єднання з Богом. Саме це починає визначати ментальність українця, тобто “духовне” осмислення світу. Таке пізнання називають “премудрістю” (за Платоном – “першою філософією”), на відміну від повсякденної мудрості.
Це філософське знання спрямовується не на зовнішній світ, а на оволодіння через зовнішнє божественною істинною, яка є таємницею людського буття. Мудрість тут виступає своєрідним розгадуванням таємниці власного “Я”. Сьогодні така філософська культура визначається як феноменологізм, екзистенційність, де “Я” комунікує саме із собою (екзистенційний кордоцентризм).
Роль та місце Григорія Сковороди є визначальним для української культури. Саме він виділяє Божу “премудрість”, начала, суть, основу, “серце”. Сучасна наукова парадигма дає підстави співвіднести метод Сковороди з психотерапевтичними методиками сучасної медицини та психології, що зі свого боку дозволяє поєднати його із методом Сократа.
Наприклад, “сиренські води” – це хвилювання, “потопні сиренські води” – це хвилі бажань, образ голубки – позитивна зооморфна ідентифікація, яка в термінах сучасної трансової психології визначається як “політ”. А звідси вчення про “дві натури”, видиму і невидиму. До того ж Г. Сковорода вважав премудрість здоров’ям душі, а справжнє щастя, на його думку, полягає в пізнанні “серця”. “Безодня” і “око” – образи Бога, невидимого світу, “світика” (іманентний трансценденталізм!).
Філософію “серця”, започатковану Сковородою, доповнив Памфіл Юркевич. Учений стверджував, що натуралізму чуже надприродне, а метод споглядальності він визначав суттєвою ознакою саме української філософії. Тобто у сфері богопізнання він також базувався на позиціях апофатизму. Однак під свідомістю П. Юркевич розумів “дзеркальне відображення”, тоді як для Григорія Сковороди “серце” має ознаки “проактивного відображення”, розуміється ним як символ, тобто живе слово.
Українській філософії властиве повернення до пізнаючого суб’єкта, до спроб поєднати науки про природу і дух, відновити втрачену філософію “серця”, “ока”, тобто реабілітувати “першу філософію”, “метафізику” чи “онтологію” у пізніші епохи.
Ось так, опираючись лише на загальнофілософські засади, оминаючи всі гострі кути політичного дискурсу, ми експонуємо складну епоху Просвітництва в Україні, тобто можливості вільного філософування. Прикладом такої вимушеної відмови був і Григорій Сковорода.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
