By Звідки беруться малюнки на міських фасадах, навіщо політикам потрібен стріт-арт і що не так з муралами в Києві
Вуличні картини, що займають одну, дві, або й три стіни житлових будинків, за останні роки стали для киян звичними. Такі великоформатні зображення називають муралами. Їх створюють, керуючись різною мотивацією – від протестної активності, грошової винагороди до суспільного визнання і, нарешті, бажання займатися мистецтвом. Ми дізналися, як вуличне мистецтво впливає на ринок нерухомості, чому стріт-райтери часто працюють за їжу та що не так з муралами в Києві.
Основним джерелом доходів художників є роботи на замовлення – оформлення казино, кав’ярень, ігрових залів, комп’ютерних клубів, офісів чи квартир. Свободу творчості частіше надають успішним художникам, яких запрошують спеціально, щоб на стінах залишилися картини саме їх авторства і цим можна було б, наприклад, похвалитися в соціальних медіа.
ЗМІ
Стихійна поява малюнків на фасадах будинків зазвичай викликає громадські обговорення. Подібного “галасу” навколо стріт-митців не було б, якби мурали активно не обговорювали у ЗМІ. Багато з вуличних полотен стають обов’язковим інфоприводом: повідомлення про довговічні автографи Гвідо ван Хелтена і гостросоціальні роботи Бенксі регулярно з’являються в новинних стрічках.
Такі художники, як Дієго Рівера і Пол Кертіс, імена яких вже набили оскому, стали піонерами стріт-арту. Перетворивши їх в справжніх зірок мас-медіа, ЗМІ тим самим не тільки популяризують цей вид сучасного мистецтва, а й підштовхують глядача до роздумів про зміст картин.
Говорячи про Україну, не можна не згадати медійний ажіотаж, що виник навколо художника Сергія Радкевича. Він писав полотна на сакральні теми, створював різні інсталяції впродовж багатьох років, але став популярним тільки після того, як французький телеканал Canal+ зняв документальний фільм про український стріт-арт. Творчістю Сергія Радкевича цікавились тільки “посвячені”, однак після виходу фільму Жульєна Маллана художник став зіркою мурал-арту не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Мурал як маркетингова стратегія
На жаль, настінні розписи не можна купити, виламавши шматок стіни. Зате художника завжди можна запросити для участі в комерційному проекті: стріт-арт підживлюється не лише бунтівною риторикою та романтикою, а й реальними грошима.
Світові бренди вже давно налагодили співпрацю з художниками – компанії часто замовляють розпис світських споруд з рекламною метою. Існує чимало агентств-посередників між замовником, бажаючим отримати полотно, і виконавцями, яким пропонують винагороду за творчу працю. Мабуть, найпрогресивніші в цьому питанні – мешканці Нью-Йорка.
Інвестори
Окрім брендів, творчістю вуличних художників зацікавилися забудовники. Здавалося б, навіщо девелоперам з величезними прибутками потрібен стріт-арт? Секрет простий: настінні полотна привертають увагу до непоказних будівель або навіть до цілих районів, які після розголосу в ЗМІ стають привабливими для інвесторів.
Так, оцінивши перспективи співпраці з художниками, американський підприємець Тоні Голдман змінив промисловий квартал Нижнього Манхеттена до невпізнанності. Відомі художники з усього світу наповнили квартал абсолютно новою естетикою. Оскільки чутки про Сохо поширилися і безліч туристів з-за кордону почали його відвідувати, квартал став кластером вуличного мистецтва, а квартири, вікна яких виходять на живописні шедеври, стали дорожчими.
До такого ж висновку дійшли і вчені з Уорікського університету у Великобританії. За їхніми спостереженнями, вартість житла в східній частині Лондона часто залежить від концентрації стріт-арту в районі. Прикладів співпраці девелоперів з художниками дуже багато.
Рейтинг для політиків
Малюнки на стінах давно перестали розцінюватися як хуліганство підлітків в мегаполісах. Час імпульсивних живописців, які “засідали” на даху, попиваючи пиво з бляшанки, не просто минув, а поріс бур’яном. Останнім часом мурал-арт все ширше використовується ще й як політична PR-технологія. Й справді, “законний” стріт-арт може бути інструментом політичної боротьби: використання цієї технології дозволяє політикам підвищити рейтинги та збільшити кількість виборців завдяки поціновувачам мистецтва. Влада розуміє, що для молодих героїв стріт-арту участь в тематичних проектах – це спосіб заявити про себе, стати відомими у професійному середовищі. Тому про виплату гонорару іноді мова навіть не йде. Розраховувати художник може лише на їжу, матеріали і підйомник.
Зрозуміло, для багатьох художників можливість стати “мовою” міста і доносити свої меседжі до глядачів набагато важливіші за матеріальні блага, однак вартість великих вуличних малюнків незрівнянно більша, ніж гонорар митців. Показово й те, що в Україні куратори стріт-арт проектів витрачають на організацію арт-зустрічей вдвічі більше коштів, аніж за кордоном.
“Приманка” для туристів
Якщо розглядати малюнки, що з’явились впродовж останніх п’яти років на українських вулицях, то виявиться, що стріт-арт насправді зовсім не “бомбінг”, а навпаки, усвідомлене, хоча часом самовільне і хаотичне відображення архітектурно-художнього середовища.
І в тому, щоб використовувати стріт-арт як спосіб залучення туристів, немає нічого ганебного. У Києві та Одесі, наприклад, завдяки спонсорам та організаторам арт-заходів, настінних розписів стало так багато, що для бажаючих опанувати мистецтво придумали новий вид розваги – художні прогулянки. Чому б не стати Бристолем, Сан-Франциско або Бордо? А краще – Києвом зі своїм яскраво вираженим характером і особливою енергетикою. Що, власне, не є проблемою. На молодих українських художників вже звернули увагу зірки світового стріт-арту.
Важливо пам’ятати:
У кожного міського простору є свої правила, і картина знаходить відгук у глядацьких серцях, якщо вона доречна. Іноді зустрічаються місця, яким не потрібна зміна декорацій, оскільки вони й так самодостатні. Наприклад, Будинок культури НТУУ “КПІ” – масивна споруда в стилі бруталізму з важкими формами і вузькими вікнами-щілинами. Будівля красиво старіє і не потребує зовнішнього декору.
Ми живемо в епоху, коли історія пишеться на століття вперед. Мурал-арт покликаний нагадати киянам та гостям столиці про те, що традиції та культурна своєрідність – це джерело багатства країни. Так, у нас не все просто з економікою, та й з розвитком культури проблем вистачає. Однак “Відродження” – це саме те, що переживає Україна зараз, а художники, зі свого боку, ретранслюють цю думку на Андріївському узвозі.
